fbpx

Ми прийняли рішення продати квартиру і поділити вартість на дві сім’ї: частину нам, а частину братові. Але брат не погоджувався, мовляв, у нас є квартира, значить, йому потрібніше. А те, що йому 44 роки і він ніде не працює, він до уваги не бере

Десять років тому ми з чоловіком взяли квартиру в кредит. У чоловіка справи йшли добре, і ми дуже швидко розплатилися з боргами. У цей час не стало моєї мами і нам з братом залишилася її двокімнатна квартира.

У мене є де жити, а от мій брат все життя визначитися не може: то він на будівництві працює, то в гаражі, то щось перепродує, а може просто по пів року не працювати. Дружини у нього немає, є вже дорослий син, але він не спілкується з ним.

Аліменти не платить і всі його роботи в основному неофіційні. Людина він добра, але ледачий і часом навіть любить заглянути в чарку. Коли мами не стало, він так причастився до оковитої, що вилетів з чергової роботи: мені з чоловіком довелося платити комунальні платежі за нього.

Так ми і платили повну вартість протягом першого року. Потім мені це набридло! Ми покликали брата на серйозну розмову: домовилися платити навпіл. В якийсь момент мій чоловік взагалі відмовився платити за брата. Ну і плюс Богдан постійно просив грошей у рідних в борг і, природно, їх не віддавав.

Богдан спілкувався з родичами по телефону і не часто: грошей же йому тепер не давали. А через рік я вирішила заїхати на мамину квартиру до брата забрати свої старі дитячі фотографії. Хотіла їх оцифрувати. Приїхала і не впізнала квартиру.

Вона була абсолютно порожня. Що залишилося, так тільки ці фотографії, кілька чашок, табуретки, трохи одягу і ще кілька дрібних речей. Сказати, що я оторопіла – нічого не сказати.

Богдан навіть не виправдовувався. Каже, ви грошей не давали. Роботи не було, а жити на щось треба було.

«Але у тебе ж руки і ноги є. Тобі 44 роки, ти, що не в змозі себе прогодувати» – на підвищених тонах намагалася я пояснити братові реалії життя. Богдан мовчав, йому було байдуже.

Я зателефонувала чоловікові, він приїхав в квартиру. Тоді ми прийняли рішення продати квартиру і поділити вартість на дві сім’ї: частину нам, а частину братові. Богдан, спочатку, «на навпіл» не погоджувався і навіть хотів більшу частину грошей від угоди забрати собі, але мій чоловік його швидко напоумив.

Квартиру продали швидко. Природно всі довідки збирала я. Ріелтора оплачувала теж я. І я допомогла братові купити квартиру.

Поки працювати він не збирається, то ж я не знаю, що він буде робити далі. З жалем згадую про речі, які брат розбазарив. І не тільки тому, що вони мали матеріальну вартість, а й тому, що були пам’ятні. Старий улюблений мамин плед, колекція радянських статуеток, чайний сервіз з дитинства, старі книги, бабусина індійська ваза і ще кілька пам’ятних серцю і речей…

Він продав нашу пам’ять… Я ніяк не можу собі пробачити, що не забрала речі до нас з чоловіком додому. Але родичів не вибирають!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page