З Олександром ми виросли в одному селі, лише я була з бідної родини, а він – з багатої. Коли ми почали зустрічатися, моя мама відразу мене попередила, що багаті одружуються з багатими, але слухати її я не хотіла.
Одного разу ми з Олександром йшли по вулиці і зустріли його батьків. Мама мого нареченого, Валентина Федорівна, глянула на мене і навіть не привіталася, а батько зобразив байдужість. Олександр провів мене додому і не з’являвся до наступного вечора. А потім прийшов, щоб сказати, що їде на деякий час до бабусі, якій потрібна його допомога.
Ми попрощалися на кілька тижнів, а побачилися наступний раз більше ніж через двадцять років.
Я дуже хвилювалася, коли Олександр не повернувся через тиждень. Ще через дві я пішла до його дому і, простоявши там кілька годин, все ж зустріла Валентину Федорівну, яка мені повідомила, що Олександр не повернеться. Він зустрів там іншу, у них скоро весілля.
Я не могла повірити, що Олександр міг так швидко все забути і розлюбити мене, але поїхати до нього не могла, було занадто далеко.
Через три роки я вийшла заміж за Андрія. У нас народилася донька Настя. У нашій родині все було добре. Дочка росла дуже здібною, після школи вона поїхала вчитися в столицю, поступила в медичний університет. В цьому році не стало мого чоловіка. Мені було важко подвійно, я залишилася сама.
Коли донька вже була на останньому курсі, вона повідомила мені, що цими вихідними приїде не одна, тому що хлопець зробив їй пропозицію і вони приїдуть разом.
Я з нетерпінням чекала на них. У призначений день я накрила стіл і сиділа в очікуванні Насті з її нареченим. Нарешті то пролунав довгоочікуваний дзвінок у двері. Відкривши, я не могла повірити своїм очам: переді мною стояла дочка і мій Олександр… ну, тобто молодий хлопець, ровесник дочки, як дві краплі води схожий на любов моєї молодості.
Нареченого дочки звали Назар. Я намагалася не подавати виду і потихеньку розпитувала хлопця про сім’ю. Він розповів, що мами у нього немає, виростили його батько і бабуся з дідусем. Вони теж колись жили в нашому селищі, але я народився хлопець вже в столиці.
Було незручно, але я все ж запитала, як звати його батька і що трапилося з його мамою.
Назар підтвердив мої здогадки, коли сказав, що батька звуть Олександр. А мама поїхала від них з іншим чоловіком.
Ми почали готуватися до весілля. Я то була вже готова до зустрічі з коханим, а ось йому побачити мене було дивно.
– Пробач мене… я тоді поїхав… в загальному мати переконала мене, що ти мені не пара, мені довелося одружитися з донькою батькового друга…
– Я тебе давно пробачила. Значить потрібно було так, щоб ціною нашого щастя стали щасливими наші діти.
Настя і Назар одружилися. Але на цьому історія не закінчилася. Ми з Олександром теж разом, через стільки років, але відчуваємо себе так, що й не розлучалися ніколи.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
