– Я зі своєю мамою домовилися, що я сьогодні заїду до неї в гості, – розповідає 42-річна Олеся. – На цьому тижні я нарешті вільна, маю трохи часу. Хотіла їй подарунки передати, які ми ще на початку січня їй привезли з Єгипту. І що ти думаєш, знову все зірвалося, не вийшло у нас зустрітися. Вранці моя мама подзвонила мені вже тоді, як була в метро, сказала, що у Поліни знову дитина занедужала, і наша мама, звичайно, все залишила і летить на допомогу до неї.
Мамі Олесі і Поліни, Світлані Петрівні, 65 років. До старості за сучасними мірками ще далеко, але самопочуття у неї вже не дуже.
– Я їй сто разів говорила – собою їй потрібно займатися зараз, більше часу саме собі приділяти – засмучено говорить Олеся. – Обстежитися регулярно, дивитися динаміку. Але їй ніколи навіть в поліклініку сходити, розумієш! У неї – онуки одні в голові, вони лише на першому місці.
Останнім часом Світлана Петрівна за собою і своїм самопочуттям зовсім не стежить.
– Гарне самопочуття не поліклініці, воно в русі, в радісних емоціях, – сміється вона. – Треба менше лежати і прислухатися до себе. Встанеш вранці – там тягне, там тягне, ноги дерев’яні. А розходишся – і знову як молода. Як пташка до вечора літаєш.
Лежати і прислухатися до себе Світлані Петрівні немає коли: останні 5 років вона допомагає молодшій дочці, Поліні. У неї двоє дітей трьох і п’яти років, чоловік і житло взяте в кредит. Наймати няню для двох маленьких дітей дуже недешево, діти оплатити її не зможуть. Тому Поліні і її чоловікові дуже пощастило, що є така ось бабуся, яка вже на пенсії і з задоволенням сидить з малюками стільки, скільки треба.
– Я піти в поліклініку свою маму вмовити не можу, – сумно Олеся говорить. – Ледве вона погодилася, а ми вже втретє запис скасували. Все через Поліну, виходить.
Зараз стало простіше – діти підросли, і, принаймні іноді, ходять в садочок. Бабуся потрібна в основному про всяк випадок. А кілька років тому Світлана Петрівна сиділа зовсім з малюками. Олеся в декретах не затримувалася, виходила на роботу ще до року дитини. Так що бабуся відпрацьовувала по повній програмі – і коляску пхала на вулицю, і на гірки за малюками лазила, і в пісочниці сиділа годинами на сонці. Спочатку з одним онуком, а потім і з двома.
Втім, Світлана Петрівна не скаржиться зараз зовсім. З онуками вона ладнає відмінно, і вони її дуже люблять. Засмучує вся ця ситуація тільки Олесю.
– Матері пам’ятник потрібно поставити, що вона все це робила для їх сім’ї! – обурюється Олеся. – Це молодим непросто, сидіти з двома малюками, а в такому віці, як у неї – непросто подвійно. Так, вона не скаржиться, розуміє, що тут нічого не вдієш. Але я бачила кілька разів, в якому стані вона приходить звідти. Приходить і лягає на ліжко на пару годин. Тому що такі навантаження вже не для неї, вона втомлюється дуже.
Час від часу Олеся сама вже дзвонить молодшій сестрі і починає повчати її.
– Ти свої проблеми всі зіслала на нашу маму. Дай їй відпочити, собою зайнятися. Вона не зобов’язана займатися твоїми дітьми постійно, щодня ходити до вас. Залишила їх повністю на бабусю. Ось скажи, навіщо, ну навіщо в твоїй ситуації потрібно було народжувати другу дитину, коли в тебе часу самої на своїх дітей ніколи не вистачає? Та й чоловік у тебе такий. Адже зрозуміло було, що ні грошей з ним, ні перспектив, ні даху над головою.
У самої Олесі – тільки одна дитина-підліток. Ростити його їй ніхто не допомагав. Світлана Петрівна за часів раннього дитинства старшого онука працювала на п’ятиденці, і в гості приходила нечасто. Та й то, приходила тільки провідати.
– Я в декреті чесно пробула аж до останнього дня, – розповідає Олеся. – Потім син пішов в садочок, я на роботу. На всякі позаштатні ситуації найняли няню. Мама з моїм сином не сиділа ні дня! І теж недужала дитина, але ми з чоловіком у всіх ситуаціях справлялися самі. У мене в голові й думки не було, щоб свої всі проблеми на маму мою накладати.
У чоловіка Олесі була квартира ще до шлюбу, в якій вони і починали жити. Зараз вони вже розширилися, купили трикімнатну – і без всяких кредитів. Чоловік Олесі, звичайно, молодець, що і говорити. Працює багато, заробляє більше ніж достатньо.
Після останньої телефонної розмови сестри в сварці.
– Уявляєш, ще вичитала сестра мене, – скаржиться Олеся. – Сказала, що я лізу не в свою справу. Як це не в свою справу? Це моя мати теж! Мені не все одно. А ще заявила, уявляєш, що я їй заздрю їй дуже. Було б чому заздрити. Мені маму мою шкода, а в сестри зовсім совісті немає.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – suspilne.media.
