До приїзду брата ми з дружиною дуже готувалися. Андрій молодший за мене майже на 15 років. Та й, практично, виріс він у мене на руках. Батька рано не стало, мені, як старшому, доводилося взяти роль господаря на себе.
Андрій хороший, і розумний, добре вчився, зараз високо злетів. Коли школу закінчив, я наполіг, щоб він в університет їхав поступати і грошей дав на перший час. Андрій розумний – нехай вчиться, думав я. Сам же в селі залишився, біля матері. Одружився, діти народилися, господарство… А Андрій хватким виявився, та ще підприємницька жилка в ньому прокинулася, ще в молоді роки бізнес поставив.
Ми нещодавно продали будинок матері, гроші я вирішив поділити з братом навпіл. А тут ще й ювілей у мене – 55 років. От ми і чекали дорогого гостя. Половину суми я планував віддати Андрію, а свою половину хотів витратити на добру справу – трактор купити. В селі завжди є робота, та й гроші непогані можна було б заробляти.
Але дружина була проти. Вона спершу хотіла дітям допомогти.
– Оксані треба дати, одна з дітьми залишилася, – бідкалася дружина.
Оксані і справді гроші потрібні, донька з чоловіком розлучилася, дітей одна піднімає.
– А Максим? Син давно машину оновити хотів, – як не дати синові на машину? – не вгавала дружина.
Ми нарешті продали будиночок матері. Непогано продали. Просто пощастило. Знайшовся підприємець, якому не стільки будиночок, а саме подвір’я сподобалося: город великий, землі повно, двір просторий, так що є, де розвернутися. Та й до міста звідси недалеко.
Я навіть зрадів, що садиба залишиться, нехай навіть в руках чужих людей. Матері вже як років 10 немає, я живу з дружиною окремо, Андрій в столиці вкоренився, в село рідко приїжджає. Живе добре, крутиться, вміє гроші заробляти.
Суму за будинок по телефону схвалив, а як тільки до грошей дійшло, – відмовився від своєї частки. Я навіть не знав що сказати, коли брат не захотів брати гроші. Каже, мовляв, вам вони потрібніші.
В принципі, у Андрія і справді все є, єдина донька, яка ще вчиться в школі, вже забезпечена квартирою в столиці. Андрій здивував мене дуже своєю відмовою, адже гроші зайвими не бувають. А мені тепер що з цим робити? Я все ще не міг повірити, що вся сума за будинок матері тепер моя. Це ж скільки можна купити, а головне – трактор, мрія всього життя…
Діти наші теж приїхали. Оксана надумала квартиру обміняти, – зовсім тісно їм в тій студії. А Максим задумав машину нову взяти, а тут замість кредиту можна додати грошима з спадщини.
На ювілеї діти подарували мені новий телевізор, тонкий такий, показує так добре, що погляд «прилипає». Багато говорили про щедрість батьківської душі, про доброту, про те, що молодшого брата, вважай що, виростив, а він он яким вдячним виявився!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
