Я народила доньку і сиділа в декреті. Коли дитині було півтора року, свекруха залишилася без роботи. В її віці нову роботу знайти не просто. І чоловік запропонував залишити свекруху сидіти з онукою, а мене відпустити на роботу. Про те, що це ідея свекрухи, я дізналася потім.
На роботу я вийшла з задоволенням. Половину своєї зарплати я віддавала мамі чоловіка – будь-яка праця має бути оплачена. Та й Марині Сергіївні треба було на щось жити. Вистачило свекрухи не на довго, всього на чотири місяці. Потім вона почала скаржитися своєму синові, що хоче на роботу, що їй важко сидіти з онукою.
Чоловік знову пішов на поводу у своєї мами і сказав їй, що якщо вона хоче, нехай шукає роботу, а з дитиною ми щось придумаємо. Мені ніхто з них ні слова не сказав. Коли свекруха не прийшла вранці, я їй зателефонувала.
– Я на роботу йду, не зможу з Маринкою посидіти, – відповіла мені Марина Сергіївна. – А подзвонити попередити Ви не могли? – здивувалася я.
– А я що, перед тобою відчитуватися повинна?
– Так не робиться! Вдалого робочого дня! – я скинула дзвінок свекрухи і набрала чоловіка.
– А що такого? Вийди знову в декрет, ти ж можеш? Мама, так-то, не зобов’язана сидіти з нашою дитиною, – відповів мені дорогий чоловік.
Хоч я і була ошелешена, але вибору у мене не було. Гаразд, думаю, без вас впораюся.
Довелося просити допомоги сусідки в декреті, ми з Маринкою стали разом їздити вранці: я – на роботу, вона – в садок. Через півтора місяці, отримавши першу зарплату, прочухалася Марина Сергіївна. Половина моєї зарплати виявилася більшою, ніж свекруха отримувала, чистячи рибу в якомусь цеху.
І вона знову пішла з роботи, щоб сидіти з онукою. Зрозуміло, нікому нічого не сказавши. Вона ж не зобов’язана переді мною відчитуватися. Вранці, коли ми з донькою збиралися, вона прийшла, як ні в чому не бувало, і повідомила, що ось вона, така чудова, прийшла «працювати бабусею».
– Дякую Вам, але Маринка ходить в садок, – відповіла я.
Вислухавши, що дитсадок це погано, і її син ніколи туди не ходив, і виріс нормальною людиною, я все одно зібралася, зібрала дочку, акуратно випровадила свекруху з квартири і ми поїхали. Варто було мені дістатися до роботи, як подзвонив чоловік, з претензіями – як я посміла вигнати його маму.
– Знаєш що? Ось виходив би в декрет сам, і грав би вранці зі своєю мамою в загадки: прийде вона чи ні. Я впевнена – вона кілька місяців посидить, потім так само, тихенько, знайде роботу і нікому про це не скаже. Ні, дякую. Твоя мати сама винна, – не втрималася я.
Свекруха на мене тоді образилася. Адже я, така-сяка, її підвела, а вона на мене так розраховувала. Два роки вона не з’являлася у нас вдома, до себе запрошувала тільки мого чоловіка, роблячи акцент на тому, щоб він приходив без мене.
Зараз Марина ходить в державний садок, до речі, приватний мені обходився дешевше, ніж бабуся в ролі няні. Економія на приватному садку і кар’єрний ріст чоловіка дозволили нам підвищити якість життя.
А у свекрухи знову з’явилися проблеми з роботою і тепер вона вимагає, щоб ми з чоловіком її утримували. А їй всього 49 років. Останні півроку ми з чоловіком думали про те, щоб взяти квартиру в кредит, щоб була на майбутнє для доньки.
Але і тут не обійшлося без свекрухи, Марина Сергіївна обурилася: навіщо віддавати гроші стороннім людям, коли вона залишить свою квартиру внучці? А гроші, які б ми витратили на кредит, можна сміливо складати в її кишеню.
Чоловікові це теж сподобалося – і з банком зв’язуватися не треба, і мама буде задоволеною, ще й квартира дочці перепаде. І вони разом з мамою прийшли мене вмовляти на цю авантюру.
– Ти ж не думаєш, що я здатна власну внучку обдурити? Хочеш, я прямо при тобі заповіт напишу?
– Думаю, – відповіла я на питання свекрухи. – А заповіт переписувати можна багато разів.
Чоловік образився на мене за те, що погано думаю про його матір, зібрав речі і пішов разом з нею. У понеділок відпрошуся з роботи, сходжу і подам на розлучення. А чоловік, раз йому так подобається, нехай зі своєю матір’ю і живе. Добре хоч, що на квартиру претендувати не може – вона мені в спадок дісталася.
Фото ілюстративне – dela-ruk.
