Днями ми святкували мій ювілей, 50-річчя. Запросили мою маму і маму мого чоловіка, були дочка з зятем і син. Добре посиділи, і тут свекруха почала говорити тост і подякувала мені за допомогу. Маму ці слова дуже зацікавили, вона уточнила, про що йде мова, а Ольга Петрівна розповіла, що вже пів року хворіє і ми їй щомісяця віддаємо по 15 тисяч гривень на лікування.
До кінця вечора мама сиділа мовчки, ображена, а потім мені все виловила, що ми, мовляв, їм неоднаково допомагаємо.
– Я колись давно вам квартиру допомогла купити, – каже мама, – а зараз, коли мені потрібна допомога, то ти мені, рідній матері, відмовляєш, а мамі зятя охоче допомагаєш!
Ми з чоловіком у шлюбі живемо майже 25 років, доньку минулого року заміж видали, синові 19 років, він ще з нами живе, студент. Так уже вийшло, що залишилися у нас із чоловіком тільки мами, обидві живуть окремо і обидві вже давно сидять на пенсії.
Після одруження ми жили на орендованій квартирі. А потім у свекрухи не стало мами, чоловікові у спадок дісталася її однокімнатна квартира. Її ми продали, мої батьки додали нам приблизно третину суми, якої бракувало, і ми купили трикімнатну квартиру, в якій досі живемо.
Рік тому наша дочка вийшла заміж, вирішила з чоловіком брати квартиру в кредит, поки однокімнатну, а далі видно буде. Наразі донька в декрет збирається, вирішили з чоловіком, що молодим у цей час допомагатимемо. А ще раніше ми домовилися і про допомогу обом мамам, однаково. Оплачуємо їм комуналку та по дві тисячі виділяємо на місяць кожній. Тож говорити про те, що літніх батьків ми залишили без підтримки, не можна.
Але пів року тому свекруха занедужала, лікування дороге, потрібно по 15 тисяч на місяць. Ми вирішили, що будемо давати їй ці гроші, але моя мама про це нічого не знала, їй ми продовжували давати обіцяні 2 тисячі.
А тепер мама про це дізналася, і нам спокою немає. Я пояснила їй, що якби з нею таке сталося, ми б не роздумуючи їй допомагали.
– Просто якщо ви вирішили допомагати нам однаково, то допомагайте! Я здорова, але грошам знайшла б застосування, і на масаж би сходила, і в санаторії б поїздила. На сваху витрачаєте, так і на мене витрачайте! Порівну, то порівну.
Я навіть не знала, що їй на це відповісти. Допомагаємо із добрих спонукань, просто тому, що розуміємо, як на пенсії жити важко. Але мама не розуміє, твердить, що допомагати треба однаково, а мені мама чоловіка, виходить, дорожча, ближча і рідніша.
У нас просто немає таких грошей, щоб мамі давати на її примхи. До того ж, нам ще треба дочці допомогти, сина на ноги поставити та свекрусі постаратися допомогти, ну як можна цього не розуміти?
А нещодавно мама й озвучила: я на квартиру гроші давала, а ви…
– Порахуй, – радить подруга, – скільки років ви вже оплачуєте їй комуналку, скільки років ви по дві тисячі на місяць їй підкидайте. Ось прямо з калькулятором сядь з нею і порахуй, що ті гроші, що вона вам на житло давала, ви вже відали, може щось зрозуміє?
Не впевнена, що зрозуміє? І що нам робити?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
