В мого чоловіка Сергія є рідна старша сестра. Між ними різниця 10 років.
Ми з Сергієм живемо у Вінницькій області в зовсім невеличкому селищі. А сестра ого чоловіка, Мар’яна, живе зі своєю сім’єю – Одеській області.
Якось так склалося наше життя, що ми бачимося зрідка. В нашому селищі живуть батьки Сергія, відповідно і його сестри, тому Мар’яна з сім’єю приїжджала завжди до нас.
Ми давно добре знали, що вони купили хорошу земельну ділянку, будують великий будинок, набралися кредитів, сума чимала, а декілька років назад продали квартиру та невеличку дачу, тобто гроші в них були і є.
Є в них по шикарній машині, двоє дітей навчаються у приватній школі, а в чоловіка дуже добрий бізнес, який приносить чималий дохід, навіть в наші дні.
Чоловік з сестрою спілкувався зрідка, а я взагалі про їх життя мало що знала.
Коли Мар’яна приїжджає до нас, то завжди привозить батькам хороший одяг, різні гостинці, багато продуктів, смачну консервацію і багато різних страв, які сама ж вдома готує.
Нам вона ніколи нічого не давала, а нашим трьом дітям лише цукерки привозила, коли приїжджала, на тому й усе.
Зовиця, правду сказати, досить таки привітна, завжди посміхається, але розповідає про своє життя дуже мало.
А нещодавно Мар’яна запросила нас з Сергієм та дітьми до себе в гості.
Звісно, так, як ми не бачилися з ними давно, то й відмовлятися не стали і найближчим часом таки відвіяли зовицю.
Я такої розкоші, скажу вам, ні в знайомих, ні в близьких людей не бачила. Там така у них краса, що й годі передати: дуже дорогі та сучасні і якісні меблі в кожній кімнаті, шпалери красиві, різна техніка, дороге все таке. Величезний будинок, шикарне подвір’я.
Все, що потрібно для комфортного життя, скажу вам так.
За столом її чоловік так щиро ділився з нами, що він гарно заробляє, вже купили дві квартири, які здають в оренду і з того мають при булок хороший також.
А ще вони дуже багато грошей віддають в дитячий будинок, який знаходиться недалеко від них, постійно купують туди дітям одяг, різні потрібні речі. Займаються благодійністю, можна сказати.
А наступного дня, десь вранці, ми стали збиратися додому. Мар’яна в себе нас гарно пригощала, все було смачне, залишилося дуже багато страв різних та напоїв, але вона нам навіть нічого з собою не дала. Просто пригостила дітей цукерками – на тому й все.
Всю дорогу, що ми їхали додому, я була дуже здивована після всього, що там побачила і почула від них.
Сестра мого чоловіка просто дуже чудово, що у нас дуже скромне житло, живемо ми не багато, від зарплати до зарплати, а у нас троє дітей.
Ми з Сергієм, звичайно, обоє стараємося, але гарно заробляти у такі непрості часи нам не вдається. А зовиця дуже багата, наші діти її племінники і вона могла б нам чимось допомогти, але вона навіть уваги на нас не звертає.
Як можна піклуватися про чужих дітей, коли ось її рідні племінники, діти її рідного брата, потребують підтримки і допомоги її? Нам зараз живеться дуже непросто. Невже їм так важко допомогти? Чому найрідніші люди завжди відвертаються в біді?
Фото ілюстративне.
