fbpx
Життєві історії
Ми були в гостях у свекрів і батько мого чоловіка сказав, що свою квартиру ми повинні віддати його молодшому сину, оскільки ми маємо і будинок, і квартиру. Він забув про те, що ми самі заробили на все і добудували цей будинок своїми силами, ні у кого допомоги не просили. Чоловікові зараз дуже важко, я його розумію, мені теж неприємна така ситуація, але хіба це правильно – забирати все у одного і давати іншому, при цьому розпоряджатися майном моїх батьків, розмірковуючи про справедливість

З чоловіком ми разом 8 років, у нас є син, 6 років, є хороша робота, свій будинок, авто, в принципі, живемо ми дуже добре. Ще до стосунків зі мною, чоловікові дісталася від бабусі двокімнатна квартира, в якій він робив ремонт, паралельно він також робив ремонт у батьківському будинку, а точніше, будував прибудову для молодшого брата.

Родина у мого чоловіка дружна, там прийнято один одному допомагати. Ще давно свекор вирішив, що квартира повинна відійти старшому синові, з розрахунком, що він швидше сім’ю заведе, а будинок – молодшому. Ремонт цей затягнувся на кілька років і за весь час чоловік не прожив в цій квартирі жодного дня.

До весілля ми з чоловіком знімали квартиру. Але потім постало питання, де ми будемо жити після весілля: або в його квартирі, або ж в приватному будинку. Будинок цей знаходиться на одній ділянці з будинком моїх батьків, тобто коли будувалися батьки, вони звели ще півтораповерховий недобуд, тільки цеглини і дах, з розрахунком на те, що якщо я захочу тут жити, то сама і добудую його.

У підсумку ми так і зробили, протягом декількох років поступово добудували будинок і тепер тут живемо. Ремонт в квартирі теж закінчили, і чоловік почав її здавати.

Потім сталася неприємність і батька чоловіка звільнили, він рік сидів без роботи, на собі все тягла свекруха, плюс до всього молодшому братові підняли вартість навчання. Порадившись, ми вирішили гроші від здачі квартири віддавати свекрам, плюс допомагали матеріально, коли була можливість, до мого декрету.

Отже, все б нічого, якби недавно мій чоловік не прийшов би до мене і не повідомив про те, що молодший брат вирішив одружуватися і зі своєю майбутньою дружиною хочуть жити окремо в його квартирі.

До слова, молодший брат закінчив університет рік тому, не працює, не влаштовують його умови тих місць, що йому пропонують, дівчина теж постійної роботи не має. Чоловік не проти, каже, що це тимчасово, але знаючи його брата (у людини повністю відсутнє прагнення до чогось і мотивація), я висловилася проти, до того ж гроші від здачі досі йдуть свекрам. Ну ніби всі один одного зрозуміли.

Черговий раз, будучи в гостях у свекрів, на мене звалився шквал критики і претензій з боку батька чоловіка. Йому чоловік сказав, що мені не подобається ця ідея, свекруха виявилася на моєму боці, але вона в родині право голосу взагалі не має, виявляється, ми повинні, просто зобов’язані підтримати молодь, адже у нас все є, і авто, і свій будинок, тепер і їм треба.

Правда він забув про те, що ми самі заробили і на машину, і добудували цей будинок теж своїми силами, ні у кого допомоги не просили. Далі, щоб трохи відвести цю розмову, я жартома сказала, що ми цю квартиру дочці віддамо, ось виповниться їй 18, туди і виселимо. На що свекор сказав, мовляв, так встигнете ви купити їй на той час квартиру, заробите!

Чоловік мене теж підтримав, нагадав про гроші зі здачі квартири, вони ж не зайві для бюджету. На що свекор спокійно відповів, що немає нічого поганого, ну подумаєш, будете менше давати, тут я просто дар мови втратила, до слова, батькам чоловіка 55 і 52 років, які не немічні пенсіонери, працюють і за навчання вже платити нікому не треба. І взагалі він хоче, щоб було все по справедливості: нехай у старшого буде будинок і квартира, і у молодшого точно так же.

Спочатку я не зрозуміла звідки взялася ще одна квартира, так потім свекор пояснив, мовляв, у твоїх батьків теж є квартира і будинок, це ж все вам у спадок потім перейде. Чесно, я такого не очікувала, висловила, що я про все це думаю і пішла. Свекор навздогін сказав, що я жадібна і що він нас розлучить. Чоловік мене захищав, але все одно мені від цього не легше.

Після цього через кілька днів, брат чоловіка з’явився до нас додому і попросив у нього в борг кругленьку суму. Йому не вистачає на покупку машини, чоловік відмовив, і почав розмовляти з братом з приводу роботи та знімання житла, якщо вже той так хоче жити окремо. На що брат незадоволено відповів, що це я його так налаштовую, і чому він повинен знімати квартиру, якщо у них є своя, і він має на неї повне право (хоча на чоловіка оформлені всі документи), а будинок йому і так заповідає батько.

Чоловікові зараз дуже важко, я його розумію, мені теж неприємна така ситуація, але хіба це правильно, справедливо відбирати все у одного і давати іншому, при цьому розпоряджатися майном моїх батьків, розмірковуючи про справедливість?

Я розумію, що з боку виглядає так, що я реально хапуга і лізу розпоряджатися чужим добром, але знову-таки, якщо брат був хоч трохи серйознішим, то чому б і ні, живи, але тут же повний інфантилізм, без роботи, без засобів , з одним тільки хочу і дай.

Що робити? Сказати чоловікові, щоб віддав йому цю квартиру, нехай живуть? Але це буде вже назавжди. І я не зможу як раніше з цими людьми спілкуватися, а знаючи їх натуру, вони будуть лізти як ні в чому не бувало, і стверджувати, що ми ж сім’я.

Фото ілюстративне – travelerscoffee.

You cannot copy content of this page