З моїм чоловіком ми достатньо таки забезпечені люди для нашого віку, але ми не якісь там багачі, а люди звичайного середнього достатку, тому намагаємося допомагати своїм батькам, як можемо та чим можемо. Однак те, що колись починалося як безоплатна та щира допомога близьким та рідним вже немолодим людям, переросло в те, що вони просто сіли нам з чоловіком на шию. А як з цього всього вибратися, ми тепер не знаємо.
Я розумію, що це зовсім не їх вина, адже вони дорослі люди і все життя працювали, а коли з’явилася можливість хоча б трохи відпочити – вони нею відразу вирішили скористатися, не мали наміру впускати хорошу нагоду. У моїй голові не вкладається те, чому ми з чоловіком повинні повністю забезпечувати їх і обмежувати у підсумку самих себе. Адже ми не живемо повним життям, що мене сильно хвилює, якщо чесно. Невже ми, як і вони, повинні залишити свої кращі роки в надію на їх окупність в старості? Ми й зараз хочемо пожити спокійно та достойно, поки ще молоді.
І хоча ми з чоловіком маємо спільну думку в цьому питанні, але так і не можемо зважитися на те, щоб сказати батькам про те, що більше наміру давати їм постійно гроші ми не маємо. Ми не стільки чогось боїмося, скільки не зручно перед своїми ж батьками, адже вони подумають, що ми все шкодуємо їм. Адже у батьків в нашому дитинстві ніколи не виникало думки про те, щоб не дати нам грошей, і вони ніколи не економили на нас, не обмежували і віддавали останнє. Просто я вже уявляю, як це може виглядати з боку: ми, невдячні діти, вирішили відібрати у них свої гроші, як допомогу, щоб витрачати на себе, на якісь свої забаганки. Це буде сприйнято дуже егоїстично, проте щось з цією ситуацією все одно доведеться робити, тому що залишити це на волю долі не можна.
В першу чергу, звичайно, я порадилася зі своїми подругами, які не змогли сказати мені нічого виразного. Вони ніколи з подібним не стикалися. Більш того, деякі з них не те що не заміжні, а мають багатих батьків. Такі, як вони, ніколи не потраплять в нашу ситуацію.
І ми з чоловіком вирішили, що з кожним разом будемо батькам давати трохи менше грошей. І з часом поступово все владнається, ми не перестанемо їм допомагати, але у нас залишатиметься більше грошей і для нашого хорошого життя.
Мій брат підтримав таку ідею, і це не дивно. Адже нас виховували так, що людина повинна працювати, а не сидіти склавши руки.
Я наступного тижня планую піти до мами і скажу, що ми менше даватимемо їм грошей, скажу, що мені зменшили зарплату. Якщо мама з татом не погодяться на це, то ми взагалі припинимо давати їм будь-які гроші. Але це буде виглядати, ніби я дуже жадібна донька. Тому я не знаю, чи ми прийняли правильне рішення з чоловіком. Але думаю, що варто спробувати, батьки люблять нас, вони мають все зрозуміти.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
