fbpx
Breaking News
Альбіна не зогляділося, як закoxалася в Славка. Була стаpшою за хлопця більш, як на десяток років. Мати була прoти таких стoсунків, та Славко з Еммою таки одpужилися. Без гoстей і зaбави
Долар рекopдно обвaлuвся: укpаїнці спiшать до обмінників
Марія всю нiч дyмала над прoпозицією чоловіка.  -Наpоди мeні сина, Маріє, – oшелешив дружину в рoзпал святкування її 40-річчя  чоловік. Степан дyже любив трьох своїх дочок, але не пеpеставав мрiяти про сина
Олександра була єдинoю дoчкою генеpального диpектора фіpми, де працював Ігор. Пiсля одpуження жінка пoчала пoмічати, що чoловік xодить сyмний, вeсь час пpо щoсь дyмає. – Коxанка!, – пpомайнуло в гoлові у Олександри. – Сашо, не знaю, як ти це спpиймеш, але я нe тoй, за кого себе видaю
В сeлі oбговоpювали нoвину: до Марії через 10 років чoловік повеpнувся, а вона з дочкою навіть на поpіг його нe пyстили. А пoтім сeло oблетіла звiстка – нe стaло Івана, то, виxодить, він пpощатися пpиходив
Життєві історії
– Може, треба було відмовити доньку від того весілля? – прошепотіла до чоловіка Наталчина матір. – Свати ніколи не змиряться з цuм, не будуть її любити. – То куди ти своє нещaстя поведеш жити? – запитав у нареченого батько, коли гості розійшлися

– Може, треба було відмовити доньку від того весілля? – прошепотіла до чоловіка Наталчина матір. – Свати ніколи не змиряться з цuм, не будуть її любити. – То куди ти своє нещaстя поведеш жити? – запитав у нареченого батько, коли гості розійшлися

Весілля для молодого За матеріалами

– Гірко! – гукали гості. І молодим справді було дуже гірко. Особливо, нареченій. Наталя чекала, коли нарешті закінчиться це пeкельне весілля.

– Пробач, – прошепотів Назар під час поцілунку.

Читайте також: Ілля приїхав до сiльcької хатини провідати біднішого брата з нареченою. Та вона залишилася чекати в машині, гuдyвaла зайти до хати. Вранці Дмитро вирішив віддати батьківську корову сyсiдці

Не про таку забаву вона мріяла.

– Вітаємо тебе, сину! – від тосту батьків нареченого віяло холодом.

Про Наталку жодного слова. Вона була зайвою на власному весіллі. І її батьки також. Більше гостей з боку нареченої не було. Навіть рідного брата з дружиною.

Коли Назар сказав матері, що хоче одружитися з Наталею, то почув:

– Жартуєш? Не пара вона тобі!

– Чому?

– А ти не розумієш? Твій батько і на нову хату заробив, і на машину, a ті інтелігенти до чого доробилися? До двокімнатної квартири в «панельці» і недобудованої дачі?

– Мамо, не всі ж заробітчанами можуть бути. Ви також з Америки повернулися.

– Так, повернулася, аби тебе, бoвдура невдячного, виховувати. Зате батько більше десятка літ для тебе старається. Поглянь довкола. Скільки гарних, заможних дівчат є, а ти. Мати Аліски Іванишиної з Італії не вилазить, а батько – з Іспанії. А в Оксанки.

– Хіба Наталя не гарна?

– Наталя бідна!

Назарів батько працює в Штатах водієм-далекобійником. Платню має добру. А ще скуповує на «сейлах» різноманітні речі й висилає додому. Там купує за дешево, тут дружина продає дорого.

Назарів вибір для батька також став всесвітньою кaтaстрофою.

– То я тепер маю працювати на твоїх голoдрaнців? – запитав сина під час розмови через Інтернет.

Після того, коли Назар з Наталею подали заяву на одруження, мати сказала:

– Що ж, мусимо з батьком погодитися на твій шлюб. І весілля справити. Але за однієї умови: ми не хочемо бачити на забаві родичів і друзів тої твоєї.

– Як це?!

– А ось так! Батьки хай приходять. І все! Це – наше весілля. Якщо хочуть, хай влаштують своє.

– Що люди скажуть, мамо?!

– Що ти привів до хати голоту!

Наталка не йняла віри почутому.

– Назаре, а як же мій брат? Хрещені? Родичі? Друзі? Як я їм маю пояснити?

– Чесно? Не знаю.

Від такої новини Наталчині батьки були в шoці.

– Не по-людськи це, – з болем сказала матір, яка у дитсадочку навчала чужу малечу бути добрими, щирими, чемними. – Весілля для молодого, чи що?

Батько – учитель історії, по-філософськи мовив:

– Світ і не такі мaразми бачив.

На весіллі з Наталчиними батьками ніхто з гостей, крім молодих, не спілкувався. Коли тамада запросив їх до тосту, сваха демонстративно встала й вийшла.

– Будьте щасливі, дорогі діти, – крізь сльози бажала Наталчина матір. – Хай Господь благословить вас і ваше кохання.

– Оберігайте і шануйте один одного, – додав батько. – Гарної вам долі. Світлої дороги в життя.

– Гірко! – вигукнув тамада.

Гірчило шампанське. І погляди гостей нареченого. І цей нескінченний день.

– Може, треба було відмовити доньку від того весілля? – прошепотіла до чоловіка Наталчина матір. – Вони ніколи не змиряться не будуть її любити.

– Головне, аби Назар любив. Йому жити з Наталею, а не їм.

– Тяжко мені.

Майже ніхто з гостей не запрошував до танцю молодої. Лише діти веселилися з Наталкою. Вони не розуміли інтриг та підступів дорослих.

Назарів батько розповідав дорогим гостям про Америку, про гарні тамтешні дороги, які об’їздив уздовж і впоперек. Як трусився над кожним заробленим доларом для єдиного сина. І про те, як жалкує, що не така невістка дісталася. Мати витирала уявну сльозу. А гості скрушно хитали головами.

– Де молоді жити будуть? – запитав хтось.

– Ще не встигли розвалити старої хати. Хай там газдує невісточка, – злісно відповіла «добра» свекруха. – Правда, хата порожня. Зате, не з лободи.

Гості зареготали.

Бабця молодого підійшла до Наталчиних батьків.

– Не був мій Олесь колись таким недобрим і скупим. Заробітки його зіпсували. Люсьці, невістці моїй, світа мало. А колись сама без приданого до нас прийшла. Але ми з покійним чоловіком на те не звертали уваги. Бо й самі з бідності викарабкалися. Назар має гарну вдачу. Аби не зіпсувався, дав би Бог. І, знаєте, молоді можуть жити зі мною, якщо захочуть. Я сама залишилася після смeрті чоловіка. Хата добротна. Із села до міста – рукою подати. Та й Назар – мій єдиний внучок.

Весілля наближалося до завершення. Підпилий Олесь підійшов до молодих:

– То куди ти своє нещастя поведеш? – запитав у сина. – В наш дім? Я ж для тебе стараюся. Кручу там баранку. Думав і тебе в Америку забрати. Але, якби ти щось путнє знайшов. А воно – пси-хо-лог! Ха-ха! Інтелігенція.

– Не воно, тату, а Наталка, моя дружина. Затям це!

– Як то жартують? Запишу хату на кота. А-а-а, в нас кицька. Значить, на кицьку.

У Наталки потекли сльози.

Назар дістав мобілку. Викликав таксі. Посадив у машину наречену, її батьків і сам сів. Назвав Наталчину адресу.

– Подарунки забери! – гукнув услід батько.

– Наша родина дарувала, в нас все і залишиться, – смикнула за руку чоловіка Люська.

Хтось із гостей затягнув: «Чого, козаче, сумний ходиш».

Ольга Чорна

Related Post