fbpx
Життєві історії
Моїм батькам мій вибір подобався дедалі менше. Що в сім’ї у нас не все гладко, вони знали, бо не раз я бігала до них позичати гроші

Шість років тому ми з чоловіком пішли в РАЦС і стали однією сім’єю. Мені двадцять один рік, чоловікові двадцять три. Ми обоє нещодавно тільки закінчили навчання і почали влаштовувати своє життя.

Те, що чоловік має талант влипати в різні історії, я знала. Але раніше якось про це не думала, вірила, що він зміниться. Після весілля моє ставлення до ситуації почало поступово змінюватися.

Спочатку була історія з автомобілем його друга. Той купив нову машину, моєму чоловікові дуже захотілося її випробувати. Справа була в селі, в результаті його водіння він примудрився другу подряпати машину, повалити паркан на ділянці. Природно довелося виплачувати гроші другові за машину та паркан. Нам довелося брати кредит.

– Ну не розрахував трохи, буває, – зніяковіло посміхався чоловік.

Я з ним тоді три дні не розмовляла, але згодом тема забулася. А коли ми поїхали у відпустку, то його мало не забрали до турецької поліції. Що там сталося, він досі не зізнався. Каже, що його обрахували, а він намагався встановити істину, але я чомусь не дуже вірю у таку історію.

Далі була історія з його бажанням розпочати свою справу. Мені одразу його ідея здалася не зовсім раціональною, до того ж вона зовсім не була продумана. Ентузіазму чоловіка я не поділяла.

Чоловік вирішив діяти потай від мене. Пізніше він казав, що просто хотів зробити мені приємний сюрприз, але вийшов лише неприємний. Гроші він позичав у друга, але так як бізнес не задався, довелося брати кредит, щоб цей борг віддати. А з огляду на те, що чоловік, вирішивши зайнятися власною справою, звільнився з роботи, ситуація була взагалі сумна.

Моїм батькам мій вибір подобався дедалі менше. Що в сім’ї у нас не все гладко, вони знали, бо не раз і не два я бігала до них позичати гроші, щоб прикрити черговий одвірок чоловіка. Свекруха ж тільки постійно голосила, що на її бідного хлопчика сипляться неприємності.

Коли я зрозуміла, що чекаю дитину, чоловік заспокоював мене, обіцяючи, що з цього дня він стане відповідальним, серйозним, і радитиметься зі мною при прийнятті якихось рішень.

Але це були лише слова, бо по суті нічого не змінилося. Чоловік спочатку залишився з половиною окладу, а потім і зовсім без роботи. Поки він сидів удома і шукав роботу допомоги від нього не було ніякої. Натомість він регулярно нив, що синові добре, його в цьому будинку годують.

Удома він сидів чотири місяці. І я вирішила, що ми з чоловіком розлучатимемося. Я зрозуміла, що з таким чоловіком ми ніколи ні до чого не доробимося, а мені ще сина піднімати. На батька надії ніякої.

– Дружина має бути з чоловіком і в горі і в радості? – повчала мене його мама, коли дізналася, що я подаю на розлучення і міняти своє рішення не хочу.

А я задумалася, чи була у цьому шлюбі радість? Мабуть, була, але я щось не згадаю.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page