Нещодавно мені виповнилося 30 років, але я ніколи не була заміжньою. Колись у мене були відносини серйозні, ми планували одружитися, але не склалося у нас тоді з тією людиною і ми розлучилися. Зараз я вже живу з іншим чоловіком. Олег старший за мене на 5 років, працьовитий, він добре заробляє, кохає мене і має своє власне житло.
В загальному, мене в ньому абсолютно все влаштовує, єдиний мінус – це те, що він вже був один раз одружений, і у нього є дитина.
Я зі своїм чоловіком Олегом живу “душа в душу” вже більше 3 років. В той час я переїхала жити до нього, він відразу став називати мене своєю дружиною, і продовжує це робити досі. Раніше мені здавалося, що штамп у паспорті про шлюб буде для нас простою формальністю, і я розраховувала, що цивільний чоловік сам колись все-таки запропонує мені розписатися і стати справжньою його дружиною. Але час минав швидко, а він все не поспішав цього робити.
Зрештою, я вже сама вирішила, що потрібно щось змінювати у нас, я стала робити Олегу різного роду натяки, мовляв: пора б уже офіційно нам одружитися з ним, щоб жити, як всі люди, і подумати про планування нашої сім’ї, бо у мене роки вже не зовсім молоді, а мені хочеться стати мамою.
Найчастіше Олег уникав розмови, просив не псувати йому настрою, постійно йому було не до цього. Потім сказав, що вже один раз помилився, одружившись, і робити це вдруге не має наміру зовсім, тим більше що його і так все влаштовує в нашому житті. На питання про те, що ж буде, якщо я чекатиму дитину, Олег спокійно відповів, що в цьому випадку нічого не зміниться, він буде справжнім татом, і якщо ми коли-небудь розлучимося – буде відноситься до своєї дитини, як до рідної все одно.
Відвертісь мого чоловіка дуже здивувала мене: з одного боку, мене все в наших відносинах влаштовує на сьогоднішній день, і я навіть без штампа вважаю нас справжньою хорошою сім’єю. А з іншого боку – родичі і колеги по роботі мене постійно запитують: “Та коли ж ти вже нарешті вийдеш заміж?” Всі, кому не лінь, задають питання про особисте життя, і розповідають непрості історії своїх знайомих, в яких чоловіки роками живуть разом з ними, а потім знаходять іншу, йдуть від співмешканок і одружуються в лічені місяці з іншими, просто знаходять з ними сімейне щастя. Я розумію, що завжди потрібно думати власною головою і мати свою думку, і не слухати інших людей, але розумію, що в цьому є доля правди.
Не знаю, як вже говорити зі своїм чоловіком: спробувати його вмовляти щодня, піти від нього або змиритися з тим, що ми не одружені. Роки минають і я розумію, що хочу вийти заміж, мені так спокійніше, я розумію, що ми сім’я, адже зараз не відчуваю нас родиною і розумію, що чоловік може піти у будь-який день.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
