Розумію, що в якійсь мірі я сама винна, бо саме я започаткувала цю традицію – давати дочці гроші. А до доброго дуже швидко звикаєш.
На заробітки в Італію я поїхала ще 18 років тому, залишила свою єдину, тоді 17-річну донечку з бабусею і подалася в світи шукати кращої долі.
В мене просто не було іншого вибору, адже мій чоловік крім оковитої світу Божого не бачив, нічого йому не було цікаво, а донька росла, треба було її піднімати.
Мама мене підтримала, обіцяла за внучкою дивитися.
Всі ці роки я відчувала провину за те, що залишила дитину у важкий для неї підлітковий період. Напевно, саме через почуття провини я стала щедро платити доньці заробленими грошима.
Я вважала, що так буде правильно, і що дочка оцінить мої старання. Але тепер я розумію, що все вийшло не зовсім добре.
Дочка вийшла заміж, зятя додому привела. Вона так звикла до того, що я висилаю щомісяця 800-900 євро, що про роботу навіть не думає.
Так, певний час вона сиділа в декреті, але зараз внучці вже 6 років, давно пора йти на роботу, та моя дочка навіть не думає про таке.
Вона мої грошові перекази і посилки з одягом і їжею сприймала як належне. Спочатку дякувала, а потім вже просто писала список, що цього разу я маю їй купити і передати.
В свій час дочка поступила в університет, я все оплатила, але навчання вона не закінчила: на третьому курсі вийшла заміж, а потім народила дитину.
Обіцяла, що закінчить навчання пізніше, але свого слова не дотримала, бо відразу народила другу дитину, а там вже було не до науки.
Як і всі заробітчани, я збудувати великий будинок, в якому і я сподівалася жити, коли повернусь додому.
Всі гроші, які я заробляла, я висилала доньці, просила, щоб вона щось відкладала. Та дочка постійно скаржилася, що життя дороге, і що гроші йдуть як вода, тому нічого відкласти вона не може.
Нещодавно молодшій онучці вже виповнилося 6 років, і я обережно запитала, чи планує донька йти на роботу.
Зять на той час теж не працював, то ж жила їхня сім’я повністю за рахунок зароблених мною грошей.
Моє питання про роботу дуже зачепило дочку. Вона мені заявила, що не зробить так як я всій час зробила – не залишить дітей заради заробляння грошей. Вона наголосила, що діти для неї важливіші, ніж гроші.
Після цих слів я ще більше почувала себе винною, тому назавжди для себе закрила цю тему, сподівалася, що доньці таки колись набридне сидіти вдома і вона піде на роботу.
Але вдома сидіти дочці аж ніяк не набридло. У свої 35 в її трудовій книжці не було жодного запису. А навіщо – якщо можна жити за мої гроші.
Якось моя рідна сестра прийшла до нас додому і почала говорити моїй дочці про те, що якби вона на роботу пішла, то мені б легше було.
Але дочка порадила тітці не втручатися не в свої справи, мовляв, самі розберемося. Знову ображено наголосила, що життя нині дороге, треба за щось і жити, а мама приїде мама, сама побачить…
І сестра вже який день телефонує мені в Італію і каже, щоб я схаменулася, і перестала дочці гроші висилати. Вона наполягає, щоб я сама почала складати.
Каже, як приїдеш, за що жити всі будете?
І я серйозно задумалася, адже сестра права.
Та як сказати дочці, що я більше не присилатиму їй грошей?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.