Ми з чоловіком прожили у шлюбі більше 40 років. Виростили двох дітей, багато працювали, зате збудували собі дуже гарний будинок: великий, просторий, затишний, я про такий все життя мріяла.
Іван мій їздив на заробітки, бо на будову йшли немалі гроші. А коли будинок собі збудували, так діти виросли, тепер уже їм треба було допомагати.
І вийшло так, що на старості років ми живемо тут самі. Діти наші давно живуть в місті, ми з чоловіком і дочці, і сину купили по квартирі.
До нас діти приїжджають не часто, у них роботи багато, часу немає. Мені нещодавно виповнилося 65, чоловікові моєму 68, ми обоє вже давно на пенсії, живемо з того, що самі вирощуємо, тому тримаємо господарку і маємо город.
Моїй свекрусі зараз 88 років, живе мама чоловіка в сусідньому селі. Вже років 10 свекруха хворіє, тому я їжджу до неї щотижня і допомагаю їй.
Чи сніг, чи мороз, а я збираюся і їду, адже вибору у мене, як такого не було. До нас свекруха переїжджати не хоче, я її розумію, літнім людям важко покидати свій дім.
Ми з чоловіком не раз просили маму переїхати жити до нас, адже місця у нас багато, ми ж самі живемо. Так було б всім легше та простіше, та жінка вона непроста, характер дуже впертий. Ніяк не вдавалось її переконати.
Тому я продовжу їздити до неї, але тепер уже двічі на тиждень, бо справи у бабусі не зовсім добрі, надовго її залишати не можна.
Чоловік мені дуже вдячний за те, що я так добре доглядаю його маму, адже насправді у мене не було такого обов’язку, я могла теж відмовити і просто махнути на все рукою.
Але так зробити я не можу, все-таки, вона мати мого чоловіка, та й за всі ці роки і для мене вона стала рідною, бо ми все життя собі добре прожили, поганого слова я від неї в свою адресу жодного разу не чула.
Проблема в тому, що їздити до свекрухи мені стає щоразу важче, ми самі вже зараз немолоді, мені важко. Та ще й Іван мій останнім часом почав хворіти.
Так склалося, що зараз їздити в село до свекрухи я не можу, бо треба комусь і з чоловіком посидіти. Я попросила Іванову молодшу сестру, щоб вона хоча б місяць побула біля матері, але вона відмовилася.
Люба, рідна сестра Івана, молодша за нас років на 10. Вона ніколи особливо мамі не допомагала, ніяким чином не брала участі в її догляді, хоча і живе з нею в одному селі.
Сестра чоловіка добре вийшла заміж, і колись сама запропонувала, що не претендуватиме на спадщину, але ми маємо доглядати маму до старості. Ми погодилися, але не через її старий будинок, просто чисто по-людськи.
А тепер так склалися обставини, що Любі треба побути з мамою, але вона не хоче. А що мені робити, я просто не знаю. Я не звинувачую Івана. Але як же Люба, вона ж донька, чому вона так поступає?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
