fbpx

Моїй сусідці в село донька подзвонила з міста. Ірина сказала, що майбутні свекри на весілля дають їм багато грошей, тепер вона хоче, щоб і мати стільки дала, щоб їй не було соромно перед багатою родиною нареченого

Матусю моя ріднесенька, привіт, як ти там живеш? Як господарство, як здоров’я твоє, чому так давно не дзвониш? Вже й не пам’ятаю коли тебе чула, ми так давно з тобою не спілкувалися.

– Добре, донечко, – голос матері трішки затремтів від хвилювання і любові до своєї єдиної рідної донечки. – Як у тебе справи там, як навчання, як Андрійко, синочок мій дорогенький?

– З ним все добре, мамо, ми вже повним ходом готуємося до весілля. Мамо, я чого ж телефоную тобі сьогодні? Мама й тато Андрія тут збираються допомогти нам грошима непогано, щоб весілля було таким хорошим, ну ти сама розумієш мене, щоб перед рідними та друзями очей не відводити в сторону, я ось хотіла тебе теж попросити допомогти мені. Сама розумієш, не хочеться бути бідною родичкою серед них, вони люди заможні не зрозуміють, чому ми не докладаємося до справи.

– Звичайно, донечко, добре, моя мила, звісно, що я розумію все. Аби у вас все було тільки добре, діточки мої. Скільки грошей потрібно тобі? Ти скажи, я щось обов’язково придумаю, у тебе ж бідненької нікого крім мене немає! Хто ж тобі крім матері рідної допоможе? – щебетала моя сусідка Ніна своїй доньці Ірині.

– Ти ж сама розумієш, мамо, це ж не наше бідне село, у місті на весілля гроші великі потрібно. зараз ціни такі, що й не сказати. Ресторан дорогий тут дуже, фотограф, сукня шикарна. Ти сама порадієш від того, яку красиву дочку ти виховала і в люди відпустила. Повір мені, родичі у нас дуже багаті, можеш не хвилюватися, я точно не бідуватиму, у мене буде тут все добре, нам з тобою точно пощастило з цим.

– Добре, мила моя Іринко, почекай трохи, я скоро відправлю тобі гроші, подивлюся, що маю. Я щось придумаю, але обов’язково знайду де взяти, – з таким теплом в голосі говорила Ніна Ірині.

– Дякую, матусю рідненька, люблю тебе, чекаю, у тебе є місяць, – весело защебетала Ірина і відразу щаслива відключилася.

Моя сусідка Ніна витираючи сльози радості, швидкими кроками вирушила до шафи, де лежали її заощадження на “останній” день.

– Добре, я ще трішки поживу, підзбираю, Ірині зараз вони потрібніші ніж мені, – промовила вголос сама до себе жінка.

Після цього Ніна продала машину, що залишилася від чоловіка, на яку вже давно поклав око сусід.

Жінка збирала копійку до копійки дуже швидко, дарма, що грошей великих не отримала за все, але доньці має вистачити.

Дуже раділа, що зібрала велику суму для єдиної доньки. Нехай свати знають, що вони не якісь там бідняки.

Незабаром велика сума була назбирана, і мама, з чистою душею і навіть якимось умиротворенням, відправила гроші доньці.

І стала чекати запрошення на багате весілля.

Раділа, що тепер таке пишне святкування буде у її доньки, що й не бачили люди такого в селі, бо дуже любить Ірину і щастя їй лише бажає.

Через тиждень після цього дочка зателефонувала матері, подякувала за гроші і попросила приїхати, тому що скоро буде весілля і вона, Ірина, буде дуже рада побачити свою маму на такому торжестві.

Надія, немов помолодівши відразу на кілька десятків років, зібрала всі свої скромні пожитки, позичила трохи грошей на поїздку до міста, одягла найкращу свою сукню, і відправилася з важкими сумками гостинців до своєї улюбленої дочки.

Але ні на великому та незнайомому вокзалі, ні біля під’їзду будинку її ніхто не зустрів, як не дивно.

Дочка тільки в смс через годину вказала адресу, а на дзвінки не відповідала.

Але куди Ніні читати повідомлення з її очима? Дуже добре, що хлопчик проходив і підказав, куди потрібно йти.

Постукавши у двері квартири і не отримавши відповіді, Ніна тихенько, немов чужа, відкрила двері, де вже гуляли гості.

Всі танцювали і вітали молодих, байдуже дивилися в сторону Ніни.

А молодих поряд не було.

Поміж гостей жінка впізнала свою сваху.

Вона, вже трохи перебравши, підбігла до Ніни і сказала, що весілля було тиждень тому, вони весь цей час гуляють, так радіють за дітей.

З важким серцем Ніна зайшла в кімнату Ірини, донька у цей момент вже давно спала.

Нічого Ніна не сказала їй, тільки поцілувала свою доньку і поїхала до себе додому назад, в село, в маленьку глиняну хату.

Наступного дня Ірина зателефонувала матері, просила вибачення, що на весілля її не запросила, писала повідомлення, коли та не брала телефон, але мама нічого не відповідала.

Останнім повідомленням, яке надіслала донька, були дуже неприємні для Ніни слова:

«Ти навіть не вмієш виделкою правильно користуватися, ти б мене на весіллі зганьбила при людях».

Але мати вже нічого їй не могла сказати, навіть телефонувати не стала, все зрозуміло і так. Що тут ще скажеш?

Але бути далі як? Що тепер робити?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page