З дитиною ми зараз живемо вдвох самі – копійки рахуємо, справи не дуже у нас, щиро кажучи! – сказала мені 37-річна знайома Наталя. – Наступного року в перший клас його треба зібрати – я вже й засмутилася, як все дорого, ціни ростуть з кожним днем, часи геть скрутні стали. Причому, самі звичайні речі, не фірмові якісь – рюкзак, костюм, кросівки. На дорогі речі я навіть не дивлюся вже, то не для нас зараз. А деякі мої знайомі в цей самий час коляски за 20 тисяч гривень купують.
– Почекай. Які коляски? – запитала я подругу. Бо знаю, що зараз часи скрутні у всіх, тому такі витрати не всі собі можуть дозволити.
– Дитячі коляски. Пішли з подругою в парк, у неї з’явилася дитина нещодавно, вмовила я її погуляти з малюком на свіжому повітрі і сонечку, погода тоді така гарна була. Йдемо з її новенькою коляскою, я говорю – ой, як шкода, що шість років тому, коли у мене Данилко з’явився, таких красивих і зручних колясок ще не було. А вона каже – це ще що, он, дивись, які зараз коляски, я про таку мріяла, та не по кишені вона нам. І показує мені на пару з дитиною. Я дивлюся – а це Влад мій з дружиною! Уявляєш?
– Ого. Той самий Влад, батько твого сина, чи що?
– Ну так, рідний батько мого Данилка. Йдуть, одягнені так гарно обоє з дружиною. Мене побачив, очі відразу відвів в іншу сторону і пішов далі. Ото людина! Навіть “привіт” не сказав, ось тепер у нас як. Дитина у них, виявляється, з’явилася, зовсім маленький ще. Моя подруга Ольга каже – їх коляска більше 20-ти тисяч гривень коштує зараз і це ще постаратися знайти її треба, бо взагалі й дорожче коштує вона! Щиро кажучи, це мене і зовсім засмутило. Вирішила я – а подам я на аліменти, раз так. Копійки батько явно не рахує зараз, живе він не в бідності зовсім, так шикарно себе почувають обоє. Ось нехай і допоможе Данилкові, це така ж його дитина, як той, новонароджений.
Наталя – самотня мама, виховує сина одна, не заміжня і ніколи там не була. Шість років тому народила сина, що називається, “для себе”. Майбутній тато не хотів і чути про спадкоємця. А Наталя раптом вирішила дитину залишити.
– З чоловіками мені складно в житті було завжди, – каже Наталя. – Заміж я ніколи не хотіла, щоб ось прямо жити з людиною під одним дахом, прокидатися в одній кімнаті, готувати для нього постійно, а їсть він багато. Не моє це. А дітей я люблю, і завжди любила. Завжди думала – коли-небудь потім народжу для себе, щоб не бути одній. А тут, якщо вже так вийшло, вирішила – значить, доля. Рідному батькові свого дитяти я тоді сказала чітко – я нікуди не піду, але ти не хвилюйся, мені від тебе нічого не треба! Спи спокійно, дитя це лише для мене, лише моє.
Щиро кажучи, в ті часи з Влада і взяти було абсолютно нічого. Вчорашній студент, який приїхав з села, він міг похвалитися тільки молодістю і здоров’ям. Наталя ж, навпаки, тоді була забезпеченою мешканкою столиці, мала, здавалося б все, що їй необхідно.
Тепер ситуація змінилася дзеркально, дуже змінилося все з тих часів.
Наталя з сином живе досить скромно і ледве їм на життя вистачає, а Влад за весь цей час добре піднявся – має свій бізнес, купив квартиру, їздить на дорогому автомобілі, будує свій великий будинок. Одружився, дитина у подружжя народилася, Влад зараз – зовсім інша людина, не той, що в юності.
– Так правильно вирішила, звичайно, йди і подавай на аліменти! Так мені подруга моя тоді відразу й сказала. Давно вже було пора це зробити! І навіть не думай там собі нічого, не соромся. Зрештою, ти не за свої інтереси відстоюєш, а свого сина Данилка! Це його гроші, вони належать йому по праву, нехай рідний батько його забезпечує теж!
А я, щиро кажучи, дуже здивувалася всьому. А як вважаєте ви, порядно це – ось так через роки просити з людини аліменти за “помилки молодості”? Тим більше, після того, як сама сказала свого часу – мені, мовляв, від тебе нічого не треба! Наталя ж сама зробила такий вибір.
Або, можливо, так і має бути, адже батько живе розкошуючи, гроші гарні має і нову сім’ю добре забезпечує, навіть не згадуючи про рідного сина, не думає, чи є в нього кусок хліба на столі? Чи правильно тут Наталі просити у нього таку велику суму грошей?
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- В неділю ми були у свекрів, непогано посиділи. Мені навіть на мить здалося, що свекруха і справді змінилася. Ми подякували, і пішли додому. Але вже біля машини я зрозуміла, що забула у них телефон, тому чоловік залишився, а я повернулася. Мені довелося почути розмову свекрухи з свекром, і я знову почула про себе багато неприємних речей. Першою моєю реакцією було щось їй відповісти, але потім я передумала
- В минулому році у мене був ювілей, 60 років. Прийшла мене привітати донька з зятем, принесли гарний подарунок – вишивану сорочку, яку я давно хотіла. А потім донька сказала, що нам поговорити треба. Я не відразу зрозуміла, про що буде йти мова, але донька пояснила, що хоче, щоб ми жили всі разом, тобто, щоб я переїжджала до них. Я погодилася, але дуже швидко про це пошкодувала
- Моя мама дуже любить моїх дітей, і гроші їм дає часто і солодощі купує. А от дітей мого брата, сина свого, недолюблює. На великі свята ми з сім’єю їздимо до батьків, я кажу мамі, що так не гарно, що треба їй і тим онукам допомагати. Та вона так не любить невістку, що навіть дивитися не хоче на дітей
- Про свою сестру я згадала, аж коли вийшла на пенсію. У мене ні чоловіка. ні дітей немає, правда є гроші і трохи майна. Лише зараз відчула, що залишилася сама на старості років, але я вважаю, що мене племінники мої повинні доглядати, діти моєї рідної сестри Ганни
- 3 роки тому я вийшла заміж. Ми з чоловіком живемо окремо. Тато з мачухою допомагають нам в усьому. Але я не можу забути той день, коли рідна мати прийшла до мене, а я була до неї холодна