– Вже більше п’яти років я не працюю, сиджу вдома, – розповідає Анастасія. – До декрету працювала. Навіть згадувати не хочу. Ідеш на роботу – ще темно, повертаєшся – вже темно, ніч надворі. Поїсти і спати. А вранці знову треба в офіс! І постійно безліч невирішених справ, інша справа вдома… Сама собі господиня. І готувати можна не кваплячись, і з дитиною займатися, і собі час приділити!
– Якщо чоловік не проти і сам заробляє, вдома, звісно, краще…
– Чоловік якраз в цьому мене і не підтримує. Постійно каже, мовляв, тобі на роботу виходити, син уже великий, вистачить вдома сидіти. Але я вважаю, що нема чого мені працювати. У мене пасивний дохід!
– А який, якщо не секрет? Квартиру здаєте?
– Ні, мені тато платить гроші, щоб я сиділа з дитиною, займалася сім’єю та собою. Щомісяця перераховує мені певну суму на картку. Тому що він чудово знає, що з дитиною – це не робота. Виходить, що до ладу ні там, ні там. Тато каже, я у своїй фірмі надивився на таких, жінок із дітьми, тож і запропонував мені сидіти вдома із Артемком! А про гроші, каже, не турбуйся, це питання ми вирішимо!
Батько у Анастасії – людина досить заможна. Дружина його, мати Насті, все життя не працювала, займалася домом, дочкою та сімейними справами. Робила ремонти в квартирі, планувала відпустки та поїздки, будувала заміський будинок – звичайно, не сама, а руками спеціально найнятих людей, але розбиралася у всьому ретельно та досконало. Так, що ще й робітників консультувала та поправляла. Настя теж була, звичайно, повністю на мамі.
У вільний час мама займалася своїми захопленнями: вишивала, робила ляльок, розводила собачок. Ну і, звичайно, завжди була на підхваті у чоловіка та доньки. Зустріти гостей, з’їздити на змагання з танців, зателефонувати, дізнатися, оформити, з’ясувати, купити подарунки – все було на ній. І їй таке життя подобалося, у чотирьох стінах воно нітрохи не було нудним, а весь час знаходила собі справи. Читала, дивилася фільми, займалася собою.
– Мамі зараз п’ятдесят п’ять, але виглядає вона значно молодшою! – розповідає Настя. – Вигляд у неї чудовий, стежить за собою.
Тато Насті вважає, що лише так і правильно. До народження дитини, на його думку, жінка може ще попрацювати. А вже потім їй краще присвятити себе дитині. Тим більше якщо вона сама хоче. Але чоловік чомусь дотримується зовсім іншої думки. Але чому? Настя не розуміє.
– Житло у нас є! – пояснює вона. – Живемо у квартирі, купленій татом. Ну так, звичайно, квартира оформлена на мою маму, і мій чоловік до неї відношення, виходить, не має. Але я тут до чого? У мене житло є!.. Він мені тут заявив – ось розлучаться твої батьки, мама прийде до цієї квартири жити, а ми куди? Я кажу – ось нехай спочатку розлучаться, потім думатимемо! Поки що до цього жодних передумов немає. Навіть якщо й так, тато не покине ні мене, ні маму. Не такий він чоловік.
Брати житло в кредит за таких умов Настя не бачить жодного сенсу.
Чоловік Насті працює за наймом, отримує зарплату навіть трохи вищу за середню. Батько платить Настя гроші, які можна порівняти з тими, що вона отримувала на своїй колишній роботі.
Тоді чоловік пускає в хід головний козир – погано, мовляв, тридцять плюс брати гроші у тата. Ну, це неправильно! Але Настя вважає, що нічого такого у цьому немає. Тато сам запропонував, і віддає доньці аж ніяк не останні гроші.
Настя вважає, що жодного серйозного аргументу за те, щоб їй зараз кинути все і йти працювати, її чоловік не має.
– Чоловік мені просто заздрить! – усміхається Настя. – Він має щодня ходити до цього свого офісу, підніматися, збиратися за будь-якої погоди, вирішувати проблеми. В той час, як я займаюсь переважно тим, що подобається! Поки нічого змінювати я не планую.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
