fbpx
Життєві історії
Моїй доньці з її чоловіком зараз дуже не вистачає грошей. Вони квартиру в кредит взяли, економлять на всьому. Зарплати чоловіка мало і моя донька вирішила влаштуватися на роботу. Я живу далеко від них, тому моя донька вирішила попросити свекруху сидіти з дитиною, поки вона буде на роботі. Надія обіцяла мамі чоловіка оплачувати комуналку. Та сваха відмовила їй, але не тому, що їй мало грошей

– Їм зараз так важко, зять таку хорошу роботу втратив, під час того, як усі фірми місяцями не працювали і усі люди сиділи вдома, їх фірма закрилася. Влаштувався Василь звичайно, але вже не так шикарно. Аби було за що жити, як то кажуть. І головне, я далеко від них живу, допомогти абсолютно нічим. Але ж зараз такий зручний випадок трапився, – засмучується Віра Олегівна.

Дочка Віри Олегівни Надія 6 років тому вийшла заміж за свого однокурсника, василь – мешканець столиці, Надія, на малу батьківщину не повернулася.

У її чоловіка Василя в столиці мама і двокімнатна квартира мами.

– Сваха моя на пенсію вийшла рік тому, – каже Віра Олегівна, – їх пенсії з нашими не порівняти, але я вважаю, що скаржитися їй гріх. У нашому віці вже багато не треба, тим більше одній. На квартиру субсидію оформила, в квартирі все є. А молодим ще наживати і наживати потрібно, щоб достаток був в сім’ї.

Надія і Василь спробували пожити разом з мамою чоловіка, жили наче мирно, Надія, розуміючи, що в чужий монастир зі своїм статутом не ходять, не сперечалася, мовчала і поступалася мамі свого чоловіка і годила, де могла. Але через рік пара взяла в квартиру квартиру: мами теж допомогли грошима.

– Ми тоді з чоловіком добре були влаштовані. – каже Надія, – Можна було і довше збирати, але жити зі свекрухою не хочу. Начебто нічого вона мені й не говорить такого, але погляди у неї якісь недобрі завжди, наче я завинила чимось, наче ображається на мене. Дружина повинна то, дружина повинна це. Чоловік – глава сім’ї, як скаже, так і буде. Набридло слухати подібні повчання щодня.

Молоді переїхали, а через рік народився у них син. Надія сиділа в декреті, а Василь продовжив успішно працювати.

– І все виходило, кредит платили, навіть квартирку свою обставляли потихеньку, ремонт непоганий зробили. Вийшла дочка з декрету, – розповідає Віра Олегівна, – хоча як вийшла. Онук три дні в садок сходив і на місяць сіли на лікарняному. І потім так само, врешті-решт їм сказали фахівці, що йому краще в дитячий садочок не ходити.

Подружжя порадилися і Надія звільнилася з роботи і стала сидіти вдома, а незабаром батька сімейства звільнили з роботи. Зять Віри Олегівни спочатку намагався знайти роботу з колишнім окладом, щоб на все вистачало грошей, але це виявилося зовсім неможливим.

– Тоді Василь перестав вибирати та пішов уже туди, куди його взяли на роботу, – розводить руками мама Надії, – жити ж потрібно на щось. І кредит потрібно платити.

Рівень життя сім’ї істотно знизився: харчування, комуналка, квартира в кредиті, тому щомісяця оплачували борг – на більше не вистачало.

– Нічого, – говорила і продовжує говорити мама Василя, – знали хороші часи, тепер побачите і погані. Чекай кращого, Надіє, викручуйся, економ. Дружина повинна пристосовуватися вміти до різних умов життя, адже всякого буває.

Надія від цих розмов намагалася відвернутися, адже у мами Василя завжди друдина винна, але мовчала, нічого у відповідь не говорила. А не так давно подзвонила їй колишня однокурсниця.

– У них в фірмі вакансія з’явилася непогана, – каже молода жінка, – сама моя приятелька готується піти в декрет, тимчасово на своє місце шукала співробітника, згадала про мене. А зарплата там шикарна! Я б із задоволенням попрацювала, як раз до самої школи сина, а потім щось інше б знайшла. Та й хто знає, може і постійно вдалося б закріпитися на новій роботі.

Місце роботи перебувало буквально поруч з квартирою мами василя. Їй і зателефонувала Надія, мовляв допоможіть, будь ласка, буду онука привозити, їжу для нього в контейнерах сама готувати, все гаряче і свіже вже буде. Ми інакше не зможемо зараз впоратися з усім, адже зарплати чоловіка нам не вистачає.

– Я пообіцяла, що ми свекрусі будемо оплачувати комуналку, давати трохи грошей на її потреби, – говорить Надія, – адже вона з онуком із задоволенням час проводила б, сама говорила так завжди.

– А скільки там будуть платити? – поцікавилась свекруха, – та це ж в півтора рази більше, ніж Василь мій отримує. Добре, я подумаю до вечора.

– А ввечері зателефонувала доньці, – розповідає Віра Олегівна, – і відмовилася. Не буду сидіти. І якби ж то боялася не впоратися з хлопчиськом, хоча він у нас розумний і вже не важко з ним, ні, причину назвала взагалі якусь незрозумілу зовсім!

– Це неправильно, – сказала невістці, – коли дружина отримує більше, ніж чоловік. Так бути не повинно. Чоловік повинен відчувати себе добувачем і главою сім’ї, а не навпаки!

– Якщо няню шукати, – каже Надія, – весь сенс моєї роботи втрачається. Син же з чужою людиною наш сидіти не буде, це я точно знаю, така він дитина у нас, та й дорого це дуже, сенсу працювати тоді ніякого. Своя мама далеко і вона працює ще.

Маму пробував умовити і сам Василь. Але отримав ту саму відповідь: не можна, щоб дружина більше чоловіка отримувала, нехай невістка сидить і мовчить.

– Посоветовала Василеві роботу поміняти, немов це так легко! – усміхається Надія, – Знайде, поміняє, але це місце від мене піде, більше такого шансу, піти працювати мені на хорошу роботу, може й не бути. Ось що в голові у свекрухи? Я чоловікові сказала, що бачити його маму не хочу. Нехай сидить і мовчить, щоб і до мене потім не зверталася, якщо нам у скрутну хвилину відмовилася допомогти.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – rieltor.

You cannot copy content of this page