fbpx
Життєві історії
Моїй бабусі зараз 85 років, лежить, їй догляд потрібен. Моєї мами не стало давно, тітка з дядьком доглядали стареньку. А тепер говорять, оскільки моєї мами не стало, то бабусю маю доглядати я, бо наймолодша. Тітка обіцяє, що бабусина квартира дістанеться мені, але я зовсім не вірю своїм рідним

Моїй бабусі зараз 85 років, вона дуже старенька. Це мати моєї мами. Щиро кажучи, у бабусі і так характер був не цукор все життя, а тут взагалі став геть поганий, з нею так непросто. Бабуся хоч і досі ще трішки для себе може зробити сама, але за нею як за дитиною потрібно дивитися.

Спочатку за нею постійно доглядала її друга дочка, рідна сестра моєї мами, але мабуть їй просто набридло мати справу з такою важкою людиною: вона сказала, що занедужала, і тому не може доглядати за матір’ю – сама, мовляв, потребує догляду.

Я її, на правду, розумію, у бабусі занадто недобрий характер – її постійне незадоволення нічим та примхи витримає не кожен. Почала до бабусі ходити соцпрацівниця – та тільки приходила, прибере її квартиру, принесе продукти і йде собі бігом. Як вона мовчала нашій бабусі – уявити важко, адже вона і нею була постійно незадоволена.

Десь після 80 років бабуся занедужала, лежала в стаціонарі. При виписці вона довго була лежача, знадобився цілодобовий догляд. Всі працюють, всім ніколи. Стали в складчину наймати доглядальницю для неї: платила за це тітка і її брат – син бабусі, він живе далеко від нас, надсилав грошима. За весь цей час ми поміняли чотирьох доглядальниць. Жодна з них довго не витримувала бабусю: що вона тільки не витворяла і не говорила їм.

Усе! Тепер ні за які гроші, ні одна доглядальниця бути з нею не хоче, адже чутки розповсюджуються дуже швидко, люди добре все знають та розуміють. Причому бабуся вже стала пересуватися по будинку з ходунками, адже роки беруть своє. Але у неї з’явилася ще одна звичка – вона відкриває вікно і голосно гукає людям, що її погано доглядають і не дають добре поїсти. Сусіди потім стукали до нас в двері, бабуся їм скаржиться постійно. Зараз ніхто вже не реагує на ці її скарги, бо знають, яка вона та її звички і непростий характер.

Що ми тільки не робили! Зрозуміло, що в будинок для людей похилого віку вона не піде. Пропонували їй дорогий пансіонат для стареньких людей – із затишними кімнатами, смачною годівлею, медобслуговуванням і різними заходами, там багато стареньких людей, з ними їй буде веселіше, буде з ким поговорити щодня. Не хоче вона туди ні в яку йти! Або своя квартира, або в будинок до будь-яких своїх родичів лише готова збирати свої речі. Тітка до себе брати її не хоче – живе в квартирі з чоловіком, але у нього теж характер не цукор, ще й дуже не любить він свою тещу. Та й її син не хоче бачити бабусю в своєму будинку, адже знає, що вона за людина. А йому самому під 40 років, а все з батьками живе.

Дядько мій теж відмовився брати свою маму до себе, хоч і живе у власному будинку. Він постійно працює, а його дружина не хоче брати на себе цю відповідальність за чужу їй людину, вони вважають, що не мають її доглядати. Та й перевозити бабусю доведеться далеко. А зараз кажуть – мовляв, не довеземо, нехай вдома сидить. А бабуся каже всім, що позбавить нас спадщини своєї маленької квартири. Хоча це смішно: її власники – це бабуся і моя тітка. У будь-якому випадку квартира дістанеться її доньці.

Тепер всі починають говорити, що з старенькою бабусею маю сидіти я лише: ти наймолодша, здоров’я добре маєш, ось і гляди її. Але у мене велика сім’я – чоловік і три дочки, і квартира двокімнатна. Метри зовсім не дозволяють ще одну людину посилити в нас. А у бабусі жити я не можу – як я покину сім’ю? Та й працюю я! Тітка щодня мені телефонує і обіцяє, що якщо я візьму таку відповідальність на себе по догляду за бабусею, її рідною матір’ю, то вона і бабусину квартиру на мене перепише, але мені цього не потрібно, не хочу! Та й не вірю я їй.

Зараз до бабусі ми ходимо позмінно – то я, то тітка зрідка, то моя старша дочка. Навіть 10 хвилин важко з нею посидіти. Але і залишати з кожним днем ​​її все хвилююче: вона або воду не виключить і кран тече, або плита увімкнена. Що робити – я не знаю зовсім зараз. Ну куди мені бабусю ще брати! І не хочу я цього, теж хочеться жити у спокої і сім’я моя спокою хоче.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page