fbpx
Життєві історії
Мої родичі дізналися про те, що ми купили житло, і попросили нас прихистити їхню дочку, яка приїхала поступати в столицю. Договір був такий, що дівчинка живе у нас, поки поступає і чекає результати зарахування. Як тільки починається навчання – вона з’їжджає від нас

Я закінчувала університет, коли ми зустрілися з моїм чоловіком. Ми з невеликого міста. Тут народилися і залишилися. У чоловіка робота була пов’язана з постійними відрядженнями. Він працював у провідній компанії нашого маленького міста. Постійно їздив по містах, особливо часто відвідував столицю.

Як працівника його дуже цінували, тому йому запропонували перевестися в головний офіс в столиці. На той час ми вже були одружені кілька років. Мріяли про свою квартиру і про дітей. Тому у нас вже були скромні накопичення на майбутню квартиру.

Ми дуже довго думали щодо переїзду в столиці. Але в підсумку вирішили спробувати. Фірма чоловіка допомогла нам знайти житло для знімання і навіть оплачувала нам певний відсоток. Зарплата була непогана. Але, знаючи ціни в столиці на житло, ми розуміли, що збирати нам доведеться довго. Я теж влаштувалася на роботу.

Наш шлях накопичення на своє власне сімейне гніздечко був довгим і тернистим. Кілька разів нам доводилося брати велику суму з накопичень. Ми економили, на чому могли, десь навіть не доїдали. Іноді я брала роботу додому, щоб заробити зайву копійку. Тому на шляху до нашої спільної мрії я не доспала багато ночей.

І ось це сталося! Намічена сума вже була накопичена. Наступні кілька місяців пронеслися швидко і у відмінному настрої. Ми вибирали квартиру, оформляли документи, організовували переїзд. Навіть безтурботні прогулянки по магазинах, які я взагалі ніколи не любила, приносили мені радість. Адже ми вибирали що-небудь для своєї квартири.

Свій вибір ми вирішили зупинити на трикімнатній квартирі. Вона була велика і простора і затишна. Ремонт ми робили теж самі. Мабуть, це все, що було у нас хорошого. Адже, на жаль, все хороше завжди закінчується, коли в твоє життя влазять родичі. Так сталося і з нами.

Мої родичі дізналися про нашу покупку і попросили нас прихистити їхню дочку, яка приїхала поступати в столицю. Договір був такий, що дівчинка живе у нас, поки поступає і чекає результати зарахування. Як тільки починається навчання – дівчинка з’їжджає від нас. Все це повинно було зайняти приблизно кілька місяців, не більше. На тому й погодилися.

Але все вийшло зовсім не так. Як тільки почалося навчання, у нас з нею відбулася розмова про те, що пора б з’їжджати вже. На що вона попросила не поспішати і дати їй час. Її нахабна матуся дзвонила мені на наступний день після цієї розмови і почала питати, мовляв, як ми сміємо виганяти дівчинку на вулицю в незнайомому місті.

В якійсь мірі я їх розумію – в столиці квартиру знімати – це ж скільки грошей потрібно! А навіщо витрачатися, якщо в столиці живемо ми, та й квартиру більшу якраз придбали – місця всім вистачить!

Я розумію, що родичам треба допомагати. Але жити 5 років з родичкою я не збираюся. Я не знаю що робити. Ну правда, не виганяти ж дівчинку з речами на вулицю. Але як говорити з людьми, які не бачать в цьому проблеми. Ніяк не збагну, що робити.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page