Мої діти на мене образилися, що я передумала в Італію повертатися. Вони неабияк на мої гроші розраховували, і я їм би допомогла, але зараз вирішила, що мені про себе треба подумати, а не про них

Я розлучилася з чоловіком, коли мені і 30-ти років не виповнилося. Він пішов до іншої, а мене залишив саму з двома дітьми.

Добре, що хоч у мене була мама, яка відпустила мене на роботу, а сама сиділа з онуками. Без її допомоги я б просто не впоралася.

Час минав, діти підростали, мама старіла, а від колишнього чоловіка, крім мізерних аліментів, нічого і не було. Тому я ночами не спала, все думала, як я маю дітей піднімати.

– А що тут думати? – якось сказала мені одна моя подруга. – За кордон тобі треба їхати, на заробітки, тільки так ти зможеш дітям своїм допомогти.

Так, в 40 років я стала заробітчанкою – поїхала в Італію, доглядати літніх людей.

Перші гроші, які я там заробила, я витратила на освіту дітям. І син, і донька вчилися на платному в університеті. Для мене це було дуже важливо, щоб вони освіту отримали, бо я сподівалася, що в майбутньому це допоможе їм стати на ноги.

На жаль, мушу визнати, що освіта не пригодилася ні сину, ні доньці.

Донька вийшла заміж, народила двоє дітей, і працює домогосподаркою.

А сину я висилаю без кінця гроші на розвиток бізнесу, от тільки ні бізнесу, ні грошей я не бачу.

Друге, що я зробила, це купила дві однакові однокімнатні квартири, щоб діти змогли жити зразу окремо.

Та в цих квартирах жили вони не довго, обоє захотіли розширюватися. Син продав квартиру, і став будинок будувати. А донька подивилася на нього, і теж так зробила.

Вони сподівалися, що я ще 20 років в Італії на них працюватиму. А я дала їм по 5 тисяч євро, і кажу – все, баста! Далі – самі! А мама вдома лишається, хоче для себе трохи пожити.

Мені уже 60, і хоч я і почуваюся, і виглядаю дуже добре, та роки беруть своє, я не молодію.

Та й мама у мене є, їй зараз 85 років, так що я вирішила вже біля неї побути. І, не без користі для себе…

Мій сусід з села овдовів недавно, і пропонує мені зійтися з ним. А я, знаєте, не проти, Іван завжди мені подобався – красивий, роботящий, людяний, так що мені з ним точно на старість буде добре.

А гроші, їх і так завжди мало, і всіх не заробиш! Та діти мої так не думають, вони вважають, що я їх зрадила, бо як тепер вони мають без моїх італійських грошей закінчити свої будови?

Не знаю, в чому я винна? Хіба лише в тому, що захотіла, нарешті, в 60 років, налагодити своє особисте життя…

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube. 

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page