Мій чоловік – єдина дитина в сім’ї. Його мама вчитель, має непростий характер. Ростила свекруха сина сама. Одружилися ми 10 років тому. Тоді я подумала, що мені пощастило, бо свекруха намагалася спочатку бути люб’язною зі мною.
З чоловіком ми любили один одного. Я бачила, що він перспективний, працював на хорошій посаді, розумний, я теж з хорошої сім’ї, з освітою, навіть з двома, працювала в іноземній фірмі. Загалом, ми обоє з нормальних сімей. Як мені тоді здавалося.
Весілля у нас мало бути з двох сторін, але перед самим весіллям не стало мого дядька, то ж довелося відмовитися від цієї ідеї. Мої батьки завжди жили небагато. Як всі звичайні люди, але не відкладали, бо не було з чого. Тому на весілля довелося взяти невеликий кредит. Але воно не відбулося. Проте цей факт дуже запам’ятався свекрусі, мовляв, мої батьки такі бідні, що навіть на весілля єдиної доньки нічого не зібрали.
Як тільки ми одружилися, жили у свекрухи поки збирали на свою однокімнатну квартиру. Через рік накопичили на квартиру – ми з чоловіком і по четвертій частині дали його мама і мої батьки.
Я була дуже рада, що ми нарешті будемо жити окремо, адже життя з свекрухою було несолодким. Я не мала права купити собі навіть дрібничку, бо все це потім підлягало нещадній критиці з боку мами чоловіка.
І протягом року вона докоряла мені, що ось мої батьки навіть не могли на весілля зібрати, кредит взяли. Я терпіла заради чоловіка. Коли купили квартиру, я радісна, горда, думаю, що мене теж запишуть в договір, підемо на угоду. Вона до кінця мовчала, а в день угоди, сказала, що в договір запишуть тільки її сина, якщо мене теж запишемо, то ми повинні піти на квартиру, і грошей ми її не побачимо.
Я в курсі, що якщо в шлюбі куплена, то це спільне майно, але теж хотіла, щоб моє ім’я було записано, так як грошей віддали порівну. Я образилася, але заради чоловіка погодилася.
Жити почали окремо. Через 1,5 року народився син, потім дочка. Стосунки з свекрухою кращими не стали, їй все було не так. Мої батьки завжди приїжджали з повною сумкою м’яса, варення, соління. Вона теж допомагала іноді, але завжди говорила, щоб сподівалися на себе. Я намагалася їй догодити, на якийсь час все добре, а потім все одно все оберталося проти мене.
А тепер мої батьки вирішили продати свій будинок в селі і переїхати в місто, поближче до нас. Вони вибрали квартиру, це було випадково, після новорічних свят, мама була у нас, поїхали подивитися і сподобалося.
Мама вирішила її брати, але їй не вистачало певної суми, тому вона попросила, щоб цю суму ми їй позичили. Ми з чоловіком погодилися. Так як ми накопичуємо, нікуди не поспішаємо і не збираємося. І ще накопичення є. Пенсія у мами хороша, зарплата у тата теж. Тобто гроші є, очікується регулярне надходження, були б живі-здорові.
Свекруха якось здогадалася, що ми частину грошей дамо, подзвонила моїм батьками і попередила, щоб вони не сміли ніякі гроші у нас брати. То ж мама зателефонувала мені і сказала, що змушена відмовитися поки від тієї квартири.
Але якщо у нас є гроші, то чому ми не можемо дати в борг? Вони допомогли, тепер ми допоможемо. Квартиру вони потім і так залишать моїм дітям.
Мені дуже неприємно від того, що свекруха втрутилася і до них зателефонувала. Вказала, наказала. Я тепер остаточно не хочу з нею розмовляти, брехлива, лукава, для якої гроші – найбільша цінність в житті.
Вона ніколи не любила ні мене, ні моїх батьків. Коли мої батьки приїжджали, вона до них ставилася типу приїхали, коли поїдуть вже від мого сина, не дадуть відпочити. Розмовляла гордовито. Про мене постійно нашіптувала чоловікові щось погане, типу кине тебе вона.
Я взагалі не розумію, яке вона має право дзвонити моїм батькам і наказувати? Чоловік теж сказав їй в телефон: «Тобі яка різниця, навіть якщо ми дамо в борг?». Образа у мене, звичайно, присутня на свекруху. Але я ще раз переконалася, що вона дуже лукава. Невже мати не хоче, щоб її син був щасливим?
Фото ілюстративне – onedio.
