Я вийшла заміж молодою, в 22 роки, щойно лише закінчила університет. Моєму чоловікові Романові 30 років. Саме він був ініціатором того, щоб ми узаконили наші стосунки. Я вагалася, адже у нас не було житла. Родом я з невеликого села, туди я не планувала повертатися. А на своє житло я ще не встигла заробити.
Але Роман заспокоїв мене, що це – не проблема. У його батьків великий будинок за містом, а він у них єдиний син, то ж проблем не мало б виникати. Я не дуже хотіла жити з свекрухою, але погодилася. Принаймі, на деякий час, поки у нас не з’явиться можливість придбати власне житло.
Відразу після весілля свекри відгородили нам половину свого будинку, сказали, що це їх подарунок молодятам. Ми зробили окремий вхід, почали облаштовуватися. Уже тоді свекруха почала вмішуватися у все, що я робила, давала поради. При тому вічно незадоволеним тоном. Повчала, ніби вичитувала. Я мовчала, терпіла. Думала, що це тимчасово, поки ми не звикнемо один до одного. Сподівалася, що це скоро мине.
Але не минуло. Навіть народження онука ніяк не змінило поведінку свекрухи. Тільки додало причин для повчання: «Не так пеленаєш, не так годуєш, не так купаєш, не так переш». У мене миттєво погіршувався настрій, як тільки через вікно я бачила, що до мене йде Валентина Павлівна, моя свекруха.
Я почала просто-напросто її уникати. Але виходило не дуже. Якщо ти живеш з кимось через стінку, то він може прийти до тебе в будь-який момент: «Не так чоловіка годуєш, не так дитину виховуєш, занадто брудно у тебе, занадто чисто у тебе». І так до безкінечності.
Мій чоловік ніяк на свою маму не впливав. Чи то не помічав нічого, то чи вважав за краще не втручатися. Після народження другої дитини терпіти докори свекрухи я більше не могла, я якось пристосувалася їх ігнорувати. Але свекруха, зрозумівши це, теж змінила тактику. Перетворилася в наглядача.
Стала ходити і «контролювати» всі справи: «Ти курей погодувала? Як солиш суп? Підлоги помила? Точно помила? Чому ти не витерла зі столу?» – просто не можливо було все це слухати.
Мої батьки рідко приїжджали до мене в гості, адже дорога далека, та й господарка у них. Але того разу вирішили приїхати, у мене був день народження. Свекруха за столом поводила себе як звичайно, робила мені безліч зауважень. А коли моя мама не витримала і спробувала зупинити її, Валентина Павлівна практично вигнала її, вказавши, що це її дім, вона тут господиня і буде робити, що хоче.
Мама не спала всю ніч, а зранку запитала мене, чи не хочу я повернутися додому. Довго не вагаючись, я зібрала дітей, сіла в батькову машину і поїхала.
Чоловік став на бік мами. Він жодного разу не просив мене повернутися. Навпаки, називає мене невдячною, мовляв, мама все дала, а я не оцінила її старань. Не знаю, чи зробила я правильно, адже у мене двоє дітей, яким потрібен батько. Але терпіти це я більше не могла. Сподіваюся, діти колись мене зрозуміють.
Фото ілюстративне – mistaua.
