Коли я навчалася в десятому класі, то вперше пішла в клуб, відзначати день народження моєї однокласниці. До цього я взагалі нікуди не ходила. Там я вперше в житті і закохалася. Його звали Руслан. Ми почали з ним зустрічатися і вже через місяць, я дізналася, що чекаю дитину. Але на жаль не склалося, мамою я, на жаль, не стала. Батькам я так нічого й не сказала.
Росла я в сім’ї серйозних правил, мама весь час мене контролювала. У школі я була відмінницею і у мене завжди була зразкова поведінка. Руслан, навпаки, був моєю протилежністю. Ріс у незабезпеченій сім’ї, мати не надавала йому належної уваги, а батька у нього не було. Але незважаючи ні на що, я в нього закохалася і хотіла бути тільки з ним. Я відчувала себе найщасливішою дівчиною на світі. Я йшла на різні хитрощі і брехала матері, щоб втекти з дому і з ним зустрітися. Мамі я про Руслана нічого не розповідала, я знала, що вона була б проти.
Згодом я стала розуміти, що Руслан став мене ігнорувати, уникав зустрічі зі мною, перестав дарувати подарунки і водити в кафе. Я закривала очі. І навіть коли я дізналася, що він мене зрадив, я його виправдала і знову пробачила. При черговій зустрічі, він був сумним, коли я запитала що сталося, він сказав, що у нього виникли серйозні проблеми.
Ми були змушені розлучитися на три довгих роки. Я обіцяла чекати і дочекалася. Коли Руслан повернувся, я його не впізнала. Очі видавали повний відчай. Мені було важко з ним. Колись він був веселим і життєрадісним, а зараз, немов весь час когось боявся. Я терпляче чекала, і з часом все прийшло в норму. Він став навіть кращим ніж був. Знову залицявся до мене, дарував квіти і водив в кіно. Руслан почав цінувати мене. Зі своїми друзями він перестав зустрічатися, ми завжди були разом. В один прекрасний день він зробив мені пропозицію на яку я дуже довго чекала.
Тепер питання стояло, як переконати моїх батьків. Ми домовилися, що я спочатку їх підготую, а потім він прийде знайомитися. Коли я спробувала все їм розповісти, мати була в розпачі. Стався грандіозний скандал, я вперше підвищила голос на маму і сказала, що кохаю його і буду з ним, хоче вона того чи ні. Я пішла з дому.
Ми з Русланом орендували квартиру і стали жити удвох. Через рік у нас з’явилася прекрасна донька. Ім’я їй дав Руслан – Ангеліна. З батьками я так і не спілкувалася, лише посилала листівки з поздоровленнями.
Потім не стало матері Руслана. Ми зробили ремонт в її квартирі і переїхали туди. Життя потроху стало налагоджуватись. Русла нарешті зміг здійснити свою давню мрію, він відкрив свій столярний цех, де почав робити меблі під замовлення, а руки в нього золоті. В сім’ї в нас завжди панували мир і злагода.
Минав час. І одного разу, в двері подзвонили, коли я відкрила, на порозі стояли мої батьки, в руках вони тримали великого іграшкового ведмедя для своєї онуки. Вони мене пробачили, я їх теж. Через роки, змирилися з моїм вибором і прийняли Руслана як рідного сина.
Сьогодні в нас вже троє дітей, мої батьки дуже з ними допомагають, в нас великий власний будинок і я вважаю, що ми – найщасливіша родина в світі.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
