Десь біля трьох років я познайомилася з Миколою. Ми тоді навчалися, це були наші студентські роки. Микола приїхав з іншого міста навчатися.
З Миколою ми познайомилися на дні народження спільного друга. Після того він запросив мене на побачення. Так ми стали зустрічатися. Микола дуже подобався мені, він був красивий та розумний, всі дівчата на нього заглядалися.
Десь через місяців 7 ми стали жити з ним разом у квартирі, яку для мене орендували мої батьки за свої гроші.
Таке самостійне життя з коханою людиною мені подобалася, я була дійсно по-справжньому щасливою.
Я була просто щаслива! Не потрібно нікуди ходити, мій коханий Микола завжди поруч зі мною. Жили ми дуже весело. Так пройшов ще рік.
А потім, коли минуло вже чимало часу, мої батьки почали натякати мені на наше весілля. Я і сама була не проти того, щоб вийти заміж за Миколу. А чому чекати ще так довго, адже ми кохаємо одне одного, живемо разом. Навіщо тягнути з часом? На мій День народження я отримала заповітне кілечко і пропозицію вийти заміж.
Скільки радості і щастя було у мене на душі. Ви собі не уявляєте навіть! Я, звичайно ж, чекала цього, але все одно була на сьомому небі! Відразу ж розповіла всім – і подружкам, і батькам своїм, всі знали, що ми скоро одружуємося, а я сяяла від щастя.
І ми стали будувати плани на найближче майбутнє. Я хотіла просто розписатися з Миколою якомога швидше, без жодних урочистостей, адже грошей у нас на святкування не було, а просити щось у батьків я не хотіла, адже вони чимало грошей витрачали на оренду квартири для мене. Але мій наречений сказав, що хоче спочатку закінчити університет, а потім вже зіграти весілля.
В принципі, я була не проти такого стану подій, адже яка молода жінка не мріяла одягти весільну сукню. Адже головне – це наші почуття, а не дата, я готова чекати, скільки потрібно. Я погодилася без жодних думок. Те, що треба було чекати майже пів року, мене ніяк не бентежило, я вже мріяла про весілля і ходила в піднесеному настрої поруч зі своїм коханим.
А згодом, коли навчальний рік закінчився, мій Микола поїхав за документами. У цей рік він випускався, збирався влаштовуватися на роботу, сказав, що нас тепер чекає щасливе майбутнє. Але додому мій наречений не приїхав. Його не було ні ввечері, ні на наступний день. Речі він теж забрав свої, їх у нього було небагато, все в одну сумку помістилося, тому я нічого не помітила особливо.
Тоді я взяла телефон, дзвонила йому сто раз. Микола не барв телефон, лише ввечері надіслав повідомлення. У ньому були дуже сумні для мене слова – весілля не буде, він більше не повернеться до мене.
Тиждень я була немов уві сні. Мені здавалося, що все це жарт, я скоро прокинуся і мій Микола скоро з’явиться на порозі нашої квартири. Вночі думки не давали заснути. Як так можна?
Я навіть не знала, як розповісти про все своїм батькам та родичам, адже вони вже повним ходом готувалися до весілля, тільки мови було, що про заручини.
Коли мама з татом дізналися про все, то теж розгубилися. Лише мама згодом мені відкрила очі. Виявляється все дуже просто: Миколі було дуже вигідно жити зі мною, адже у мене була квартира. А тепер, коли він закінчив навчання, йому житло не потрібне, він тепер залишив мене.
Я досі не можу повірити в це. Можливо, він просто знайшов когось і закохався?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
