У мене є старший брат, у нас різниця майже 11 років. Поки я вчилася в школі, він закінчував університет. У цей момент не стало нашої бабусі, і батьки вирішили віддати її квартиру братові. Оформили все як потрібно.
Я закінчила школу, потім поступила на бюджет. Весь цей час жила з батьками. Далі – робота. Познайомилася з майбутнім чоловіком, почали знімати квартиру. Брат за цей час одружився, обзавівся донькою. Продав квартиру і купив будинок. Потихеньку добудовуючи його. Потім у них з дружиною народилося ще двоє дітей.
Весь цей час у нас з братом були доброзичливі, але не близькі стосунки. Все-таки різниця велика, інтереси різні і погляди на життя теж. Але ми жили дружно, завжди один одного запрошували в гості на всі свята.
Батьки дуже багато допомагали йому. Дітей часто брали до себе, забирали з садка, водили на заняття, грошима і подарунками теж. Мене це дратувало, але я мовчала. Брату взагалі в усьому допомагали. І навчання йому оплатили, і квартиру подарували. Мені ж довелося всього домагатися самій, і від цього я відчувала постійну несправедливість. Ніби його люблять більше, ніж мене. Саме йому і його родині йшла вся увага, а на мене часу ніколи не було.
Ми з чоловіком довго збирали на початковий внесок, відмовляючи собі у всьому. Але сталося так, що довелося всі накопичені гроші віддати на лікування. У чоловіка погіршилося здоров’я. Прикро, але здоров’я і життя чоловіка важливіше. Йому довелося піти з прибуткової роботи, заробляє менше, але ми все одно потихеньку знову відкладаємо.
Нещодавно я дізналася, що чекаю дитину. Підрахували доходи, якщо купимо все не нове, то цілком можна буде жити. Важко, але не впроголодь.
Батьки новині зовсім не зраділи. Вони на пенсії, купили будиночок в селі, у них сад і город. Дітей брата вони забирають щоліта і ті живуть у них місяцями. А мені сказали, що ще одного не потягнуть, і допомагати мені не стануть. Хоча я і не просила, але все одно прикро.
Квартира теж мені не дісталася, хоча у них було їх дві. Дві великі, просторі квартири. Але вони їх продали. Купили будинок і допомогли братові добудувати свій. А я залишилася без усього. На орендованій квартирі. На мої питання, чому так, відповідають, що просто так вийшло. У брата сім’я велика, йому потрібніше. Причому, ніколи по-справжньому не помічала, що батьки люблять когось із нас більше, сварки і нерозуміння були з нами обома. Просто братові пощастило більше – він народився раніше.
Ми зараз навіть не спілкуємося особливо. Я підозрюю, що дружина налаштувала його проти мене з чоловіком. Я їй ніколи не подобалася і якось чула, як вона назвала мене з чоловіком убогістю. Сказала, що нам не місце в їхньому будинку.
Відчуваю себе погано. Знесилений, працюю понаднормово, як і чоловік, а результату не бачу. А брат живе, радіє, їздить на шикарній машині. Звичайно, він і сам непогано заробляє, але йому дали непоганий старт у житті, і допомагають на всьому її протязі.
А я? Як же моя сім’я і моя дитина? Я б ніколи нічого не попросила у батьків, звикла розраховувати на себе у всьому. Але і йому б тоді вже не допомагали. Навіщо було народжувати трьох дітей, якщо немає можливості самим з ними впоратися?
Фото ілюстративне – TimeLady.
