fbpx
Життєві історії
Моєї мами не стало давно, а її матері, моїй бабусі 85 років. У неї дуже непростий характер. Спочатку її постійно доглядала моя тітка, бабусина донька, бо син живе далеко. А потім тітка втомилася, придумала собі, що вона занедужала і сказала, щоб ми з дятьком тепер її доглядали. Дядько мій далеко, лише присилає гроші, а матір брати до себе не хоче, бо його дружина не хоче дивитися за чужою людиною. Тепер вони всі кажуть, що я маю доглядати за бабусею, бо я молодша і сил у мене більше. Але я не хочу, адже бабусина квартира належить її доньці

Моїй бабусі зараз 85 років. Це мати моєї мами.

Щиро кажучи, у нашої бабусі і так характер був не цукор все життя, а тут взагалі став геть поганий. Бабуся хоч і досі ще трішки для себе може зробити сама, але за нею, як за малою дитиною, потрібне око та око.

Спочатку за старенькою постійно доглядала її друга дочка, моя рідна тітка, але мабуть її терпець увірвався: вона сказала, що занедужала, і тому не може за нею доглядати, адже їй самій вже непросто – сама вона, мовляв, потребує догляду. Я її розумію, звичайно, у бабусі занадто недобрий характер – її постійний крик і примхи витримає не кожен і це правда.

Яось до бабусі Ніни стала ходити соцпрацівниця – та жінка тільки приходила, прибере її квартиру, принесе продукти і йде собі бігом по справах інших. Як вона мовчала нашій бабусі – уявити мені важко.

Після 80 років бабуся занедужала, довгий час вона лежала в стаціонарі. При виписці вона довго була лежача, знадобився цілодобовий догляд, щоб хоч трохи справи пішли на покращення.

Всі працюють, всім ніколи. Стали в складчину наймати доглядальницю: платила за доглядальницю моя тітка і її брат – син бабусі, він живе далеко від нас, надсилав грошима перекази для матері. За весь цей час ми поміняли чотирьох доглядальниць. Жодна з них довго не витримувала бабусю, ніхто довго з нею сидіти не хотів: що вона тільки не витворяла.

Усе! Тепер ні за які гроші, ні одна доглядальниця бути з нею не хоче, адже чутки розповсюджуються швидко, люди добре все знають та розуміють. Причому бабуся вже стала пересуватися по будинку з ходунками. Але у неї з’явилася ще одна звичка – вона відкриває вікно і кричить усім дюдям, яких бачить на вулиці, що її погано доглядають і не дають гарно їсти. Сусіди потім взялися стукати в двері, бабуся їм скаржиться. Зараз ніхто вже не реагує на ці її скарги, бо знають, яка вона та її звички і непростий характер.

Що ми тільки не робили, як тільки не намагалися їй пояснити, що так не варто робити і ми їй бажаємо тільки добра, але все це марно, виходить. Зрозуміло, що в будинок для людей похилого віку вона не піде ніколи і вмовляння ніколи тут не допоможуть ніякі.

Ми вже не один раз пропонували їй дорогий пансіонат для стареньких людей – із затишними кімнатами, смачною годівлею, медобслуговуванням і різними заходами. Не хоче! Або своя квартира, або в будинок до будь-яких своїх родичів.

Тітка моя до себе матір свою брати не хоче – живе в квартирі з чоловіком, але у нього теж характер не цукор, ще й дуже не любить він свою тещу. Та й її син не хоче бачити бабусю в своєму будинку. Самому під 40 років, а все з батьками живе.

Дядько мій теж відмовився брати свою маму до себе, хоч і живе у власному будинку. Він постійно працює, а його дружина не хоче брати на себе цю відповідальність за чужу їй людину. Та й перевозити бабусю доведеться далеко. А зараз кажуть – мовляв, не довеземо, нехай вдома сидить. А бабуся каже всім, що позбавить нас спадщини своєї маленької квартири. Хоча це смішно: її власники – це бабуся і моя тітка. У будь-якому випадку квартира дістанеться тітці, адже вона її донька.

Тепер всі спирають стареньку бабусю на мене: ти наймолодша, здоров’я добре маєш, ось і гляди стареньку, адже твоя мати теж дитиною їй була. Але у мене велика сім’я – чоловік і три дочки, і квартира двокімнатна. Метри зовсім не дозволяють ще одну людину посилити в нас, нам і самим в своїй власній квартирі простору мало.

А у своєї бабусі жити я не можу, та й не хочу – як я покину сім’ю? Та й працюю я! Тітка щодня мені телефонує і обіцяє, що якщо я візьму таку відповідальність на себе по догляду за бабусею, то вона і бабусину квартиру на мене перепише, але мені цього не потрібно, не хочу! Та й не вірю я їй.

Зараз до бабусі ми ходимо позмінно – то я, то тітка зрідка, то моя старша дочка. Навіть 10 хвилин важко з нею посидіти, адже з нею бути зовсім непросто. Але і залишати з кожним днем ​​її все хвилююче: вона або воду не виключить і кран тече, або плита увімкнена. Що робити – я не знаю. Підкажіть! Ну куди мені бабусю ще брати! І не хочу я цього, теж хочеться жити у спокої і сім’я моя спокою хоче. Я теж ще молода.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

You cannot copy content of this page