fbpx
Життєві історії
Моєму теперішньому чоловікові 42 роки, у нього досі не було дітей, і він дуже хоче спадкоємця. Мені 38 років і мені треба вирішити, що робити – народити третю дитину від третього чоловіка чи відмовитися від свого щастя

Моя приятелька Людмила – молодша дочка в багатодітній родині. У Люди сестра і два брати – всього, значить, їх у матері було четверо. І батьки у всіх різні. У її мами було насичене особисте життя. І кожному законному чоловікові вона народила спадкоємця.

– Ну а як же інакше? – дивувалася вона. – Не можна ж в шлюбі жити і не народити!

Своє дитинство Людмила згадувати не любить. З чоловіками матері не щастило і мати практично одна ростила всю ораву, багато працювала, вдома майже не була, з огляду на, що ще й встигала регулярно виходити заміж.

А діти постійно щось ділили. Місце в кімнаті, іграшки, цукерки, телевізор, крісло, чергу в ванну. Ревнощі, інтриги – всього цього було з надлишком: один батько приходив регулярно з гарними подарунками – тільки, природно, своєму синові, іншого татуся взагалі не бачили і не знали, третій з’являвся час від часу. Загалом, складні, заплутані стосунки.

У дитинстві діти не були близькими, виросли теж чужими людьми. І начебто Людмила отримала наочний приклад, як в сім’ї не повинно бути. Проблема в тому, що життя її невблаганно скочується до маминого сценарію.

Свою першу дитину вона народила в двадцять один рік, у шлюбі не затрималася, розлучилася. Через десять років, в тридцять один, народила сина – в цивільному шлюбі. Причому, вже на вильоті відносин, коли ясно було, що жити разом з батьком дитини не буде.

– Хочу другу дитину! – пояснила Людмила. – Просто для себе.

Загалом, була впевнена, що ні заміж виходити, ні вже тим більше народжувати, більше не буде – вистачить. Є двоє дітей, хлопчик і дівчинка, повний комплект – для самотньої мами більш ніж достатньо.

І кілька років так і жила – для себе і дітей, намагалася зробити все, щоб діти росли дружними, хоча, об’єктивно, це вдається насилу. Проте Людмила тримає крихкий баланс, веде роботу, об’єднує дітей, зміцнює відносини. Загалом, старається, щоб було «не так, як у мами».

Зараз Людмилі тридцять вісім, і пів року тому за нею став залицятися вельми цікавий чоловік. Дбайливий, розумний, не жадібний, порядний і так далі. Людмила серйозно закохалася – незважаючи на вік, так сильно, напевно, вперше.

Проблема одна – чоловікові сорок два, у нього досі не було дітей, і він дуже хоче спадкоємця. І перед Людмилою дилема – ризикнути народити третю дитину від третього чоловіка чи відмовитися від свого щастя.

Напевно, Людмила б народила, якби була впевнена, що відносини надовго, і з цією людиною вона зустріне старість. Ні, поки ніяких передумов до того, що щось не так, немає. Але Людмила вже не раз обпікалася. І зовсім не хочеться залишитися одній вже з трьома.

З одного боку, знайомі не так давно, і, напевно, правильніше було б з’їхатися, пожити кілька років, перевірити стабільність відносин і почуттів, а вже потім приймати рішення про дітей.

Справа тільки в тому, що Людмила вже не молода, і якщо вже вирішуватися народжувати, відкладати цю справу не варто. І якось вже запізно, тим більше і тато теж у солідному віці.

Але не народити – значить, розлучитися з таким гідним чоловіком. Є, звичайно, вихід – пообіцяти йому дитину, з’їхатися і тягнути час, а там вже що вийде, може і сам не захоче на старості років з пелюшками возитися, але це якось непорядно.

А якщо він її кине і знайде ту, яка йому народить без умовлянь. Загалом, як бути?

Фото ілюстративне – story-houze.

You cannot copy content of this page