Ми з чоловіком Михайлом збудували немалий будиночок за своє життя, дуже багато вклали в нього праці і сил. Та от вийшло так, що на старості років ми живемо тут самі. Діти наші квартир захотіли, тому відразу стали жити в місті.
В мого 68-річного чоловіка є 88-річна мати. Мені ж нещодавно виповнилось 65 років. До цього часу і відколи свекрусі виповнилось 75 я доглядала цю жінку практично сама.
Щотижня я два рази їздила в село, хоча дорога та сполучення були дуже непростими. Не заважала я тоді на погоду, на температуру, адже вибору у мене, як такого не було.
Пропонувала я не раз своїй свекрусі переїхати жити до нас. Так було б всім легше та простіше, та жінка вона непроста, характер дуже впертий. Ніяк не вдавалось її переконати. Тому я й далі продовжувала постійно ходити до неї, адже вибору не було. Насправді у мене не було такого обов’язку, я могла теж відмовити і просто махнути на все рукою.
Але ж ні. Я чомусь не могла дозволити собі так чинити, все-таки, вона мати мого чоловіка. Але роки минали, ми самі вже зараз немолоді, мені важко. мені дуже непросто їздити в таку далеку дорогу.
А у мого Михайла є рідна сестра. Марія молодша за нас і здоровіша. Вона ніколи до мами, особливо, не докладалася, ніяким чином не брала участі в її догляді.
Якось я попросила її, щоб вона мене трохи підмінила, щоб теж за мамою доглядала, а я мала можливість якийсь місяць відпочити від неї.
Я навіть уявити не могла – вона відмовила мені. Тепер я не розуміла, чому повинна доглядати за свекрухою. Чоловік мій занедужав ще багато років тому, йому самому вже непросто давно. Я не виную Михайла. Але як же донька, чому вона так чинить?
Фото ілюстративне.
