Моя свекруха про свого колишнього чоловіка особливо говорити не любила. Хоча я розпитувала, мені було цікаво. Але вона відповідала коротко – розлучилися, мовляв, давно, більше двадцяти років тому. Зустрів іншу жінку, пішов, а ми з Петром жили самі.
Ми весь час вважали, що свекор квартиру залишив їй, а тепер з’ясувалися деталі: квартиру батько Петра залишив не їй зовсім, а синові. У Петра, виявляється, є квартира, а він не знав, і мати його тихо мовчала всі ці роки. Живе собі в чужій квартирі стільки років. Буває ж так.
Моєму чоловікові на момент розлучення батьків було років п’ять чи шість, проте, він пам’ятає, що батьки жили погано. У якийсь момент батько пішов і зник з життя сина назавжди. Свекруха і досі любить підкреслити, що вона ростила сина одна, без будь-якої допомоги. Працювала на двох роботах, роками носила одне пальто, нічого собі, все синові. Аліментів колишній не платив – а Марія Олексіївна, за її словами, вважала нижче своєї гідності за ним бігати і витрушувати з нього гроші.
Єдине, чим допоміг – залишив свою квартиру, в якій вони з самого початку жили в шлюбі. І Петро завжди був упевнений, що квартиру батько залишив матері.
Петро батька не пам’ятає, щоб вони з батьком спілкувалися, про щось розмовляли, разом дивилися кіно або ходили кудись удвох, то ж навіть не міг припустити, що саме йому батько залишить квартиру.
Власне, те, що батько пішов з сім’ї, Петро і не помітив – для нього практично нічого не змінилося. Пішов до школи, навчався, ріс як всі – чомусь всіх його друзів ростили розлучені мами. Може, час такий непростий було, але з батьками не жив практично ніхто, максимум, у деяких хлопців в класі були вітчими.
Втім, у нього і вітчима не було. Марія Олексіївна багато працювала, щоб якось зводити кінці. Відносин більше не заводила – було, як вона стверджує, не до цього, з дитиною щось на руках. Думала тільки про сина, про те, щоб у нього все було не гірше, ніж у інших. Добре, хоч житло у них було своє, не знімне.
Петро поступив в університет і з’їхав від матері. Марія Олексіївна залишилася в двокімнатній квартирі одна. Чотири роки тому ми одружилися, і оскільки ми не знали про квартиру, то взяли собі житло в кредит.
Виплачувати нам щомісячні внески не просто, то ж ми переїхали поки до моїх батьків. Вони, звичайно, не женуть нас, але жити з мамою і татом – якось не приваблює. З іншого боку, виходу іншого зараз немає. З грошима у нас не особливо налагодилося. Петро роботу змінив, на випробувальному терміні зараз, а я взагалі без роботи залишилася. Шукаю, звичайно, поки все глухо.
Ми б і далі нічого не знали, але недавно чоловік звернувся з якоїсь потреби в податкову інспекцію, де з подивом дізнався, що є власником двокімнатної квартири. Тієї самої, де жив з матір’ю, і де живе зараз вона.
Свекруха свідомо не говорила синові, що живуть вони в його квартирі.
– А яка різниця? – розводить вона руками зараз. – Що це змінює?
На мою думку, змінює це дуже багато. У нас є квартира, а свекруха могла б переїхати жити в село. Правда, Марія Олексіївна не горить бажанням виїхати з міста в хатинку де-небудь на свіжому повітрі. Їй добре там, де вона зараз живе. Вона взагалі робить вигляд, що не розуміє, чому ми так заметушилися, що сталося. А Петро не хоче псувати відносини з матір’ю, зітхає і твердить – вона мене ростила, мовляв, я не можу.
Цікаво виходить: у моїх батьків тіснитися ти, значить, можеш, маючи двокімнатну квартиру в власності. А твою маму чіпати не можна, так?
Фото ілюстративне – booking.
