fbpx
Життєві історії
Моєму чоловікові 39 років, він – успішний бізнесмен. Живемо ми доволі заможно, у нас є можливості дати дітям багато, але чоловік не хоче цього робити. А коли я сказала чоловікові, що я з ним не згодна, і що дітям зараз варто купити ті самі планшети, а потім – і про квартиру подумати, він мені відповів, що робити цього не збирається. А якщо я так хочу, то можу збиратися і їхати за кордон, починати дітям заробляти гроші на житло

Ми з чоловіком живемо добре, у нас двоє дітей. В багатьох питаннях ми сходимся, крім одного – що дати дітям. Я вважаю, що батьки мають дати дітям все, а мій чоловік притримується іншої думки.

Він каже, що йому в свій час батьки нічого не дали, і він теж не збирається своїм дітям приносити щось на блюдечку.

– Якби мої батьки в свій час купили мені однокімнатну, я б зараз в ній і сидів! – любить повторювати мій чоловік. – Нічого іншого в житті і домагатися б не став. А навіщо? Дах над головою є. З мене щось вийшло саме тому, що діватися було нікуди, жити ніде і нічого їсти.

Моєму чоловікові 39 років, він – успішний бізнесмен. Живемо ми доволі заможно – у нас великий заміський будинок, простора міська квартира в хорошому районі, дімробітниця, у кожного новий автомобіль.

Три-чотири рази на рік ми з чоловіком їдемо відпочивати на море. Я не працюю, займаюся домом і дітьми. В шлюбі ми 16 років, чоловік часто дарує мені подарунки.

Але в нашому житті так було не завжди, були зовсім інші часи. Ми обоє з більш ніж скромних сімей, одружилися в юності і всього добивалися самі. У нас  часи, коли не вистачало грошей на поїздку в метро, ​​і на обід тижнями доводилося їсти одні макарони. Добре, що ті часи давно позаду.

Бізнес чоловіка зараз процвітає, але йому ніхто не допомагав, він зумів створити справу з нуля, поставити виробництво на потік, та й зараз постійно розвиває і вдосконалює бізнес.

І все б добре, тільки мені дуже не подобається позиція чоловіка по відношенню до дітей. Дітей у нас двоє: донька, 14 років, і шестирічний син. І у дітей з дитинства нічого зайвого. В цьому питанні сперечатися з чоловіком марно. За своє життя він бачив десятки прикладів дітей забезпечених батьків – з переважної більшості цих дітей нічого путнього не вийшло.

Чоловік вважає, що все це тому, що вони витрачали те, що ними не зароблене. Хороша освіта, квартири, машини як приходили до цих молодих людей немов би нізвідки, так і йшли в нікуди, приносячи одні нещастя. Людина повинна всього домогтися в житті сама, вважає мій чоловік, і постійно повторює цю фразу і мені, і дітям.

Ніяких стартових капіталів, автомобілів до повноліття і квартир до весілля. Єдине, на що погоджується чоловік, це дати дітям хорошу освіту. Забезпечувати наших дітей квартирами і машинами чоловік не збирається принципово.

Я навіть не сумніваюся, що саме так він і зробить. Телефон у дочки найпростіший, комп’ютер – домашній стаціонарний, всі ці планшети, які в класі є вже у всіх – зайве.

– Справа в принципі. Діти розкоші поки не заслужили, і крапка. Вони повинні бути ситі, добротно одягнені, мати можливість вчитися і розвиватися, ну і відпочивати без надмірностей – і не більше того, – так вважає чоловік .

Мені стає не по собі, коли я спостерігаю за іншими сім’ями. Багато моїх знайомих живуть під девізом – все найкраще дітям. Собі не куплять, а дитині – навіть не задумаються. Люди весь рік збирають гроші, щоб звозити дитини у відпустку, відмовляючи в чомусь собі.

Хтось їде за кордон, щоб в майбутньому забезпечити дітей житлом. А у нас є можливості дати дітям багато, але чоловік не хоче цього робити. З одного боку, в міркуваннях чоловіка начебто є логіка, але з іншого – так не можна, це ж наші рідні діти. А для кого ж тоді ми живемо і дбаємо, якщо не для них.

Навіщо їх дітям стартувати з нуля і поневірятися, як колись ми, коли є можливість починати в куди більш комфортних умовах?

Як бути? Найприкріше, що і можливість є, і гроші, але чоловік проти, і справа не в планшеті, а саме в принципі, в лінії виховання. Свою лінію чоловік вважає правильною.

А коли я сказала чоловікові, що я з ним не згодна, і що дітям зараз варто купити ті самі планшети, а потім – і про квартиру подумати, він мені відповів, що робити цього не збирається. А якщо я так хочу, то можу збиратися і їхати за кордон, починати дітям заробляти гроші на житло.

Розсудіть, хто з нас має рацію в цій ситуації?

Фото ілюстративне – matrony.

You cannot copy content of this page