– Сергію, може скажеш, що сталося? Я ж бачу, що щось не так? – питала я свого чоловіка, але він мовчав, або казав скупу фразу, що все нормально.
Ми з чоловіком у шлюбі були майже 10 років, і я його добре вивчила, тому із острахом чекала, що буде далі. Він перестав цікавитися мною, перестав цікавитися нашими сімейними проблеми, а головне – перестав цікавитися нашими дітьми.
Моя жіноча інтуїція мене не підвела. Одного разу в п’ятницю чоловік повернувся з роботи трохи раніше, ніж звичайно. Відразу було видно, що він не в настрої.
Діти побігли йому назустріч, хотіли обійняти, як це робили щоразу, як він повертався з роботи. Замість того, щоб у відповідь обійняти дітей, він просто пройшов у спальню, відкрив валізу і почав збирати свої особисті речі.
Я розуміла, що відбувається, але не могла в це повірити. Я мовчки спостерігала і не могла вимовити жодного слова.
– Що я зробила не так? – нарешті запитала.
– Нічого. Просто я полюбив іншу і йду до неї, – відповів він.
Доскладавши валізу, він просто поклав ключі від квартири і пішов.
Я була ошелешена, діти теж не розуміли, що відбувається, адже вони любили свого батька і не могли зрозуміти, чому він від них пішов.
Після розлучення квартиру чоловік залишив мені і дітям, але це в обмін на те, що я не буду вимагати з нього аліментів. Він сказав, що передаватиме нам гроші щомісяця.
Я погодилася, бо у мене особливо і вибору не було. Але чоловік передавав такі маленькі суми, що їх навіть на їжу не вистачає.
Згодом від спільних знайомих дізналася, що мій чоловік пішов до жінки, яка має двох дітей, з молодшим вона була в декреті. Він повністю забезпечує їх фінансово, крім того платить кредит за квартиру, яку вона купила до шлюбу з ним.
У той самий час я крутилася, як могла, адже зарплати не вистачало на всі витрати, а підробітки я не могла брати, бо дітей не мала на кого залишити.
А якось настав час, коли я не мала грошей навіть на хліб, йшла з дитиною з садочка і думала, де б мені грошей позичити, і тут бачу, у мене під під’їздом сидить колишня свекруха.
Вона попросила приділити їй кілька хвилин, хотіла поговорити. Я погодилася, адже розумію, що вона – бабуся, і має право бачитися з онуками.
Ми сиділи на лавці, розмова була натягнута, але потім вона зізналася, що не підтримувала сина, заплакала, вибачилася.
– Я знаю, що він з дітьми не спілкується, грошей мало дає. Вибачте! Я тут зібрала невелику суму, хочу трохи виправити ситуацію. Прошу, не відмовляйся, це для моїх онуків. Якщо ти не проти, я хотіла б приходити до вас у гості.
– А звідки у вас гроші? – питаю.
– Я яблука на ринку продавала, і все відкладала для вас, – каже.
Відтоді ми з нею стали не тільки спілкуватися, але й часто бачитися. Я з дітьми їздила до бабусі в село і допомагала їй у саду, так що на наступний рік ми мали ще більше яблук та інших фруктів на продаж. Це стало нашим таким маленьким сімейним бізнесом.
Діти бабусю любили. Та й я змінила своє ставлення до свекрухи кардинально, бо вона виявилася хорошою людиною
А якось ми з дітьми приїхали до неї в суботу, а вона сидить дуже засмучена. Каже, що Сергій приїжджав, йому гроші потрібні, от вона йому все і віддала, що мала.
Але це ще не все. Син захотів, що матір йому уже будинок переписала, і сад також.
Свекруха все обдумала, і сказала, що вона хоче дарчу на моїх дітей зробити. Сподівається, що рідний батько від дітей забирати спадщину не буде, а від неї ще й як буде.
Я свекруху розумію, мені її навіть шкода. Але я не знаю, чи варто мені погоджуватися, бо не хочу мати неприємностей від Сергія. Я впевнена, що просто так він нічого не віддасть навіть нашим дітям.
А яка ваша думка? Мені варто погоджуватися на пропозицію свекрухи?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
