Заміж вийшла рано, у 19 років. Чоловік був старший за мене на чотири роки. 35 років я вважала, що в нас хороша, дружна, міцна сім’я: двоє дітей, люблячий та дуже відповідальний чоловік, який завжди прагнув, щоб у домі був достаток. І тому йому доводилося тривалий час працювати за кордоном. Ми завжди дуже сумували і з нетерпінням чекали на його повернення.
Я завжди вмовляла його припинити їздити на заробітки, тому що всі фінансові та житлові питання вже давно вирішені. Діти одружені, у них свої сім’ї, з нашою допомогою були для них придбані квартири.
Коли чоловік перестав їздити за кордон, я була на сьомому небі від щастя. Тепер можна було жити та насолоджуватися життям удвох. Але життя розпорядилося інакше, на жаль.
Моя свекруха живе в селі, вона вже літня людина, і мій чоловік почав часто їздити до неї, інколи затримувався на тиждень-два. Він ремонт в будинку затіяв, руки у нього золоті. Роботи затягнулися, от чоловік і сидить весь час в селі.
А нещодавно я дізналася, що у мого чоловіка є стосунки з своєю колишньою однокласницею, з якою у них були стосунки в молодості. Я була впевнена, що все давно в минулому, але виявилося, що вони почали спілкуватися і їхні почуття спалахнули з новою силою.
Уся ця історія тривала майже три роки, і я не могла нічого змінити. Не допомагали ні умовляння, ні подання заяви на розлучення. Напевно, я поводилася не дуже правильно у цій ситуації. Але я не знала і не розуміла, як треба було вчинити, що робити. Порадитися не було з ким, та й соромно. Нам ще трохи, і буде 60, а тут не зрозуміло якась любовна історія. Дітей втягувати в це не хотілося, щоби не підривати авторитет батька.
Зрештою, чоловік все-таки поїхав до своєї дами серця, купив в селі поряд з нею маленький будиночок без зручностей і живе вже пів року один. Періодично вона його відвідує, допомагає із побутовими проблемами, але разом вони поки не живуть. Вона хоч і давно розлучена, але живе в будинку з дочкою і внуками. Туди чоловіка вона привести не може.
Найцікавіше те, що мій колишній чоловік поводиться так, ніби вкотре поїхав на роботу. Щовечора дзвонить, цікавиться нашими справами, навіть намагається розповісти, що і як він планує збудувати, перебудувати, облаштувати у своєму новому будиночку. Плани, плани, плани. А я після цих розмов реву, і наївна ще на щось сподіваюся. Дуже складно викреслити більше 35 років із життя.
Хочеться дізнатися про думку інший людей – що це? Чому таке взагалі могло статися? І що мені робити? Припинити спілкування зовсім, звести спілкування до мінімуму або… Дуже боляче й важко розчаровуватися у найдорожчій та близькій людині.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
