Так склалося в нашій сім’ї. що маму мою тато залишив з трьома дітьми, на жаль.
Мені, на той час, було всього лише 14 років, братові – 10, а сестрі – 7.
Мамі було дуже непросто в той період, як зараз пам’ятаю, жили ми всі в двокімнатній квартирі.
Добре, що вона була лише мамина і їй не прийшлося ще думати про житло.
Скільки я той час пам’ятаю, мама моя постійно була на роботі, поверталася додому пізно, готувала нам вечерю, я їй в тому допомагала завжди.
Потім ми лягали спати, а вона ще прала і прибирала, я розумію, як їй одній було важко з трьома дітьми.
– Коли ти вже вийдеш на роботу і станеш заробляти гроші, щоб мені вже було легше, – постійно говорила вона мені, тоді ще дитині.
Та після школи я не пішла на роботу, а пішла навчатися, хотіла для себе кращого майбутнього теж.
Мама була дуже незадоволена, сказала, що краще б я десь пішла працювати, на роботу нормальну влаштувалася б, щоб вона одна не забезпечувала нас усіх.
Після того я знайшла для себе підробіток і стала сама заробляти трохи грошей, щоб мама не витрачалася на мене, щоб їй було легше.
А потім я зустріла Петра.
Петро мешкав зі своєю рідною мамою в одній квартирі, окремого житла в нього не було.
Три місяці ми зустрічалися з ним і я зрозуміла, що це саме та людина, з якою я хочу жити.
Згодом Петро покликав мене заміж, але жити я з його мамою не хотіла.
Свекруха розуміла мене і ми всі вирішили, що ми з Петром візьмемо квартиру в кредит.
Тоді свекруха якраз збиралася на заробітки в Італію, сказала, що свою двокімнатну квартиру вона поки здасть в оренду, а ми цими грошима будемо виплачувати кредит.
Свекруха дуже добра жінка, я все життя їй буду вдячна, нам вона дуже допомогла.
Моя мама часто телефонувала мені, сказала, що брат одружився, привів невістку додому, вона просила, щоб я їй допомагала, але в мене був кредит, тому я сказала, що не можу давати їй гроші.
Згодом я народила доньку, кредит ми виплачували без проблем, загалом жили добре.
Іноді свекруха приїжджала до нас з Італії, гостювала тиждень-другий, привозила різних гостинців багато, іноді допомагала матеріально.
Мама чоловіка дуже нам допомогла і це щира правда.
А потім не стало рідної сестри моєї свекрухи, у неї не було дітей, тому свою однокімнатну квартиру вона заповіла своїй сестрі, мамі мого чоловіка.
І тоді свекруха якраз оформляла спадщину, гостювала у нас.
В той вечір до нас і моя мама прийшла. Коли дізналася, про ту квартиру, то стала просити, щоб сваха туди пустила жити мою рідну сестру, адже та буде виходити заміж, чекає дитину, а жити їй ніде.
Я не хотіла, щоб свекруха погоджувалася на це прохання, та мама чоловіка пошкодувала мою родину і впустила в квартиру жити мою рідну сестру Людмилу з чоловіком її.
Але я сказала своїй сестрі відразу, що мама чоловіка повернеться з Італії і буде жити в цій квартирі, тому їм потрібно подумати про своє житло, відкладати гроші, поки житимуть тут.
Наталя народила сина, згодом він пішов в садочок, а вона вийшла на роботу.
Наче справи в них налагодилися, жити стали вони краще.
Та згодом, як і було зазначено, повернулася мама мого чоловіка, сказала, що їй вже у 65 років важко доглядати за старенькими людьми і вона залишиться вдома.
Я відразу набрала свою сестру і сказала , щоб за місяць Людмила з чоловіком з’їхали з квартири моєї свекрухи.
Сестра й слова мені не сказала жодного, а поклала телефон.
А згодом мама моя вже до нас прийшла, стала просити, щоб я залишила сестру, вона другу дитину чекає, їй нікуди йти.
Та я пояснила мамі, що потрібно думати раніше, а не перекладати свої проблеми на чужі плечі.
Сестра повернулася жити до мами.
Тепер вони усі мої рідні люди ображаються на нас з чоловіком і його маму за те, що ми так недобре вчинили з сестрою у такий важкий час в її житті.
Моя мати каже, що через мене вона тепер живе на кухні, в той час, як ми маємо три квартири, мовляв, совісті в мене немає, вона надіялася, що я їй допомагатиму, а я жодної копійки їй не дала за ці всі роки.
А я вважаю, що моя мама сама винна, вона сама привчила вже дорослих дітей, що має їх забезпечувати.
В чому моя вина?
Якщо я добре живу, то я маю віддати одну квартиру своїй сестрі? Як ви гадаєте?
Фото ілюстративне.