fbpx
Життєві історії
Моя свекруха вже старенька, я завжди знала, що саме мені доведеться доглядати її на старості років, бо більше немає кому. Але саме зараз чоловік просить, щоб ми її забрали до себе

На сьогоднішній день у мене в сім’ї склалася досить непроста ситуація, про яку мені говорити непросто. Сім’я зовсім невелика у нас – я, чоловік і наша донька, якій 16 років, але так вийшло, що треба забрати до нас додому ще й свекруху, маму мого чоловіка Дмитра, за нею потрібен догляд, і крім нашої родини, скоро буде нікому її взяти до себе зовсім.

Мама Дмитра постійно лежить, зараз з нею живе її рідна сестра, тітка мого чоловіка, доглядає за нею цілодобово. Але тітка Валентина скоро їде назавжди до своєї дочки, буде там сидіти з онуками. З ким залишити мою свекруху?

Соцпрацівниця – не вихід, адже він приходить на пару годин в день, в якийсь будинок престарілих ми її точно не віддамо. Доглядальниця з проживанням? Ну дуже дорого це в наш час, зараз гроші не так просто заробити, та й немає довіри до людини чужої, щоб пустити жити її у своє житло.

Я не боюся ніяких труднощів, розумію, що ніхто крім нас не може цього зробити – таку золоту свекруху, як моя, треба ще пошукати.

Мене Надія Петрівна відразу прийняла, я їй стала як рідна дочка, з онукою постійно допомагала, практично весь одяг їй купувала, вона як лялечка вбрана була з пелюшок у мене. Як доглядати за недужими людьми – я знаю, моя мама, її вже, на жаль, правда, немає з нами, була лікарем, а я колись у неї в лікарні санітаркою підробляла в юності.

Загалом, мене це не лякає, я розумію, що стара людина вже потребує догляду і я вже декілька років була готова до того, що ми ось-ось заберемо маму чоловіка до себе і я сидітиму з нею сама. Тим більше правою рукою свекруха ще трішки щось може робити, а фахівці кажуть, що вона і ходити, можливо, ще буде, справа часу.

Але тут інша проблема: вся справа в моїй рідній доньці Галині, яка ніяким чином не хоче стару недужу бабусю в наш будинок приводити, у неї на це зовсім інший погляд. Вона не хоче такого запаху в будинку, то, що їй доведеться іноді доглядати за бабусею.

Складність ще полягає в тому, що у нас невеличка трикімнатна квартира із суміжними кімнатами: від великого залу йдуть дві маленькі кімнати – доччині і наша спальня. Я вже пропонувала такий варіант: бабусю помістимо в нашій спальні, а самі з чоловіком поселимося в залі.

І тут Галина незадоволеною залишилася: до неї приходять подруги, вони будуть соромитися проходити повз нашої кімнати. Дочка тільки за те, щоб ми взяли доглядальницю, яка сидітиме біля неї, або знайти для неї будинок для людей похилого віку, а інакше дочка сказала, що піде з дому сама.

Я знаю, у дочки моєї Галини дуже непростий характер. Ми з чоловіком її занадто довго в усьому догоджали, і наша бабуся теж. Причому я зараз навіть не знаю що робити: дочка не хоче впускати в будинок бабусю, яка, можна сказати, жила заради неї. Так, люди похилого віку, виявляються, ще й недужають, а не тільки доглядають маленьких примхливих дівчаток. Ось цього дочка зрозуміти не може, їй неприємна старенька людина просто, вона не хоче жити з нею під одним дахом.

Я кілька разів відправляла дочку до свекрухи додому, щоб вона сходила в аптеку привезла їй все необхідне і гостинці, і кожен раз дочка аж морщиться, коли чує про це. Чесно – хочеться їй все своє незадоволення висказати, коли вона зморщується! Чи вона думає, що не буде такою ж старенькою жінкою, як її бабуся зараз.

У мене на роботі є одна подруга, я якось говорила з нею про свою проблему. Вона каже, що дочку теж зрозуміти можна: ми ростили її буквально в найсприятливіших умовах, а тут зона її комфорту буде порушена, тому вона так і поводить себе. Але мені ця розмова нічого не дала – проблема-то не вирішена.

Прошу я свою дочку не гніватися і зрозуміти, але вона ніби не чує: «Або я вдома буду жити з вами, або бабуся нехай з вами буде. Якщо що – у мене є подружка, піду до неї жити!» Чоловікові це набридло, він спеціально перевіз деякі речі свекрухи заздалегідь до нас додому. Дочка демонстративно пішла до подруги на два дні, але потім прийшла, коли дізналася, що бабуся ще буде місяць під наглядом у тітки.

Я зараз просто на справжньому роздоріжжі. Все ж вона мені дочка рідна та єдина моя надія на майбутнє, тим більше ще неповнолітня.

Дочка стала якоюсь засмученою. Чоловік каже: «Нехай йде, куди хоче, якщо у неї душі немає, але від матері своєї я не відмовлюся!» А я не можу – це ж дочка рідна.

Я вже почала сумніватися, що свекруху потрібно перевозити до нас, може все ж доглядальницю для неї взяти? Тоді чоловік сказав, що сам піде до матері піклуватися про неї, раз ми такі. Що мені робити, навіть не знаю як правильно вчинити, щоб усім було добре?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page