Перш за все, коли виходиш заміж, завжди думаєш, як же хочеться, щоб попався добрий та турботливий чоловік. В першу чергу, я не хотіла розчаруватися в обранцеві протягом життя. Адже так складно потім жити з таким чоловіком, але ще важче потім з ним розлучитися. З огляду на те, що неможливо перекреслити прожиті роки разом, тим паче, якщо вже є діти, адже руйнувати їх життя теж не хочеться.
Але я хвилювалася за це марно, мені пощастило з чоловіком. Ми разом прожили 22 роки і жалю і розчарування я не відчуваю. Мій чоловік розуміє і приймає мене такою, яка я є. А прожили ми всі ці роки дуже добре. А це для мене дуже важливо. У мене є двоє діток: дочка, яка закінчує школу і синок, що йде в наступному році в перший клас. Здавалося б, все у нас в житті чудово – живи і отримуй задоволення. Але ні.
Проблема в тому, що моя свекруха вийшла на пенсію і їй ніде жити. Життя у неї склалося так, що вона була три рази заміжня. Для неї було все так просто – зійшлася з чоловіком, розбіглася і відправилася шукати нових обранців. Мій чоловік розповідав, що постійно вони міняли квартири, міста, а його мати думала, щоб у неї гарно склалося життя. Ну, мені зовсім такого способу життя не зрозуміти, мене батьки зовсім не так вчили. Може, я щось не розумію, але як може так жити доросла жінка?
Раніше вона хоча б працювала, іноді її співмешканці забезпечували, а зараз заробляти вона вже не може, і з чоловіків у неї залишився тільки її син, мій чоловік.
Треба сказати, що на нашу квартиру, у якій ми живемо, ми з чоловіком самі заробили: більше десяти років збирали гроші, складали копійку до копійки, і в основному купували все необхідне лише дітям, а собі тільки в разі потреби. Моя свекруха ж жила одним днем: харчувалася в кафе та їдальнях, замість того, щоб самій приготувати їжу. Грошей на одяг, до речі, зовсім не шкодувала, купувала все що хотіла, навіть у мене таких речей не було ніколи, яких вона носила. Я навіть не знаю, чи думала вона про своє майбутнє або сподівалася лише на сина та його сім’ю?
Тепер кімнату вона собі оплачувати не може, адже гроші скінчилися вже, а їй потрібно десь жити. Але я не хочу, щоб вона перебралася до нас на постійне місце проживання. У моєї дочки є хлопець, який часто приходить до нас в гості. А якщо вони захочуть згодом жити разом, я із задоволенням надам їм одну кімнату, але для моєї свекрухи в моїй квартирі місця немає. Потрібно було раніше думати, а не розважатися і жити в своє задоволення одним днем, думаючи лише про себе.
Я знаю, що у чоловіка є тітка, рідна сестра його матері. Ми з нею бачилися всього один раз, на нашому весіллі, але мені вона здалася серйозною жінкою. Так вона зараз в селі одна живе: чоловіка у неї давно вже не стало, діти роз’їхалися, мають свої сім’ї, вона старша моєї свекрухи десь на 10 років.
Ось і кажу чоловікові, нехай до неї і відправляється, як раз в будинку в селі роботи багато і допомога її сестрі не завадить, і разом їм буде жити веселіше, не так самотньо, господарство в селі можна тримати, корову.
Мій чоловік нічого мені не говорить про матір. Але я розумію, що жити з нею він теж не хоче. Я навіть подумати не могла, що колись виявлюся в такій ситуації. Свекруха у нас вже кілька днів живе: їсть, що я приготую, порається весь день в холодильнику. Але тему її подальшого проживання ми не обговорюємо. Я чекаю, що чоловік почне розмову, але він мовчить. Я теж не можу їй сказати в очі, що не збираюся жити з нею. Ну що ж робити? Хтось же повинен сказати їй про це?
Але жити так я не хочу, я почуваюся наче в чужому домі.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – multilisting.su.
