fbpx
Життєві історії
Моя свекруха вважає, що всі проблеми в її житті через мене, ми вже 3 роки разом живемо. Сьогодні ми з чоловіком хотіли повісити штори і Юрко зняв її старий карниз. Чого ми тільки не почули від його мамі, але замсутило мене найбільше навіть не це

Я розумію, що в Україні зараз усім важко і є багато людей, у яких ситуація набагато складніша, ніж зараз маю я, але, все ж, хочу поділитися для того, щоб читачі допомогли знайти з неї вихід.

Справа вся в тому, що в мене дуже непрості відносини з мамою мого чоловіка. У неї, як на мене, дуже характер складний і нам важко з нею, насправді.

Ми з чоловіком моїм Юрком живемо майже три роки разом. Маю сина від першого шлюбу, тепер у нас росте ще й донечка.

Ми зараз живемо разом.

І за ці роки мама чоловіка дуже часто влаштовує якісь суперечки нам, постійно намагається командувати.

Останнє непорозуміння було між нами сьогодні.

Справа в тому, що ми з Юрком замовили нові штори в залу. Для моєї свекрухи ця кімната з великою купою перин, подушок, старих коврів і великого серванту з купою всякого, нікому не потрібного, мотлоху, яким роками ніхто не користується.

Всі ці речі просто лежать в тому серванті і збирають пил. Я так не люблю там прибирати, адже потрібно всі ті речі виймати, витирати від пилу, мити і ставити назад, але то все якийсь старий непотріб, який вона не хоче викидати. Аби стояв.

Свого часу ми ледве вмовили маму чоловіка, щоб викинути з зали старе крісло, а там поставити письмовий стіл для мого сина, щоб йому було там зручно робити уроки.

А сьогодні стали ми з Юрком міряти ті штори, чоловік став знімати старі карнизи. Що тоді почалося!

За словами свекрухи, ми такі погані, викидаємо її речі, скоро і її захочемо викинути, і онуків проти неї намовляємо, і родині скаржимося. Загалом стільки всього наговорила, хоча це все не правда, що нам вже не хотілося ні тих штор, ні карнизів.

Варто зазначити, що живемо ми усі разом в будинку, який моя свекруха отримала, працюючи з чоловіком в колгоспі.

Дітей у неї 5, а залишився в цьому домі мій чоловік, решта дітей влаштувалися в місті зі своїми сім’ями. А мій чоловік за остання років 8-9 років тут приводив господарство все до ладу.

Юрко в хаті провів воду, зробив санвузол, почав робити ремонт двох кімнат, її кімната в тому числі.

За час нашого сумісного проживання ми намагаємося покращити побутові умови, а з її боку все сприймається скандалом.

Я розумію, що це її будинок, ніколи не намагалася нічим образити її, була вдячна, що маємо дах над головою, завдяки її праці. Але хіба мені можна постійно докоряти в усьому?

Фінансові питання нашої сім’ї також основна частина наша. Її пенсія – то її особисті кошти. Свекруха її витрачає як хоче.

Вона лише платить за світло, а все решта оплачуємо ми. Продукти – наші витрати. Я їду машиною, купую все всім і приводжу додому. Свекруха може щось купити за своїм бажанням, або щось попросити, щоб придбала я, вона не соромиться, та й ми ніколи нічого від неї не ховали.

Хатні справи всі на мені. Свекруха може посуд помили і то, коли їй буде зручно. Я ніколи її ні про що не прошу.

Я можу пів дня на кухні прибирати і щось готувати, вона сидить біля мене. Я стараюся мовчати. А свекруха в’яже носки і постійно мені якісь зауваження робити: те не те, те не так, не туди поставила, не так витерла, води багато використовую.

Мати чоловіка впевнена, що я причина всіх проблем. Що поки мене не було все було прекрасно, вони з сином жили вдвох, а зараз я його підбурюю, сварю з родичами. Хоча якраз я печу, варю її старшому синові передачі, стараюся щось смачненьке покласти туди. Він мобілізований ще в лютому місяці.

Останнього разу, коли я збирала йому передачку на передову, рідна мати йому навіть шкарпеток не поклала вона, які зв’язала. Чужим віддала, якійсь сусідці своїй.

З родиною чоловіка я в гарних відносинах, а з матір’ю його лише проблеми одні.

А сьогодні вона нам таке влаштувала, що я з чоловіком вже не вішали ті штори, вони досі зім’яті на дивані лежать.

Я сьогодні навіть речі почала збирати. Але поговорили з чоловіком і вирішили не приймати рішень на емоціях. Нам добре разом. Ми обоє хочемо зберегти родину. Цілий вечір з ним це все обговорювали.

Одразу скажу, на квартиру піти зараз не варіант. Я в декреті, у чоловіка зарплаті хоч і не велика, але нам вистачало. Зараз зменшили заробітну плату та робочі години. А завтра не зрозуміло, як буде. Зараз не потягнемо. Та і шкода йому кидати все те, що за ці роки зроблено в хаті і починати з нуля.

До речі тримаємо невеличке господарство. Теж придбане за наші кошти. Доглядаємо самі. На допомогу свекрухи не розраховуємо. Але вона буває сама щось зробить.

Стараємося, щоб все до ладу, все в дім, в родину. У неї нічого не просимо робити, чи щось допомагати нам, самі справляємося.

Що не так? Хочеться запитати. Але адекватної розмови не вийде. Та ми вже і не розраховуємо.
Чи це вже старіть, адже їй71 рік, чи характер вже такий, який не виправиться.

Багато тексту написала, можливо все трохи заплутано, адже писала на емоціях. Дякую, що дочитали.

Але робити вже тут нічого не хочеться. Сіла і сиджу, навіть до тих штор бажання пропало. Як далі бути, не знаю.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page