Я познайомилася зі своїм чоловіком Миколою ще в дитинстві.
В той час я якраз їздила зі свого міста до своєї бабусі в село, а по сусідству жив Микола, хлопець – трохи старший за мене.
Ми з ним разом багато гуляли зі своїми однолітками, у нас ще тоді були спільні інтереси, багато часу проводили разом.
Але коли моєї бабусі не стало, батьки мої будинок в селі продали, і тоді якраз всі зв’язки з тим дитинством загубилися.
А згодом, коли ми трішки підросли, я цього хлопця, якось випадково, знайшла в соцмережах, стали згадувати дитинство, потім виявилося, що він закінчив навчання в коледжі і працює в нашому місті, тому зустрілися.
Наші зустрічі були частими і цікавими для нас обох. Ми щиро покохали одне одного і одружилися.
Весілля зіграли ми в тому ж селі, у свекрухи великий і просторий будинок та господарство, син у неї один, батька немає вже давно, на жаль.
Батьки наші знайомі давно, тому відносини склалися між ними досить таки непогані, хоч і свекруха скаржилася на весіллі, скільки їй коштувало виростити свинку, яку вона пристаралася нам на весілля свого єдиного сина.
Ну а ще мати Миколи говорила про силу родинних зв’язків, як це важливо, і що найголовніше в житті – це допомагати один одному безкорисливо, не чекати віддачі боргу, і взагалі такого слова як «борг» серед рідні і бути не може.
Загалом, свекруха співала свої тости дуже красиво, промови виголошувала голосно і показово.
Ми стали жити з чоловіком в місті, в нашій квартирі.
Ні в кого грошей ми не просили – самі заробляли, хоча нам їх і так ніхто не пропонував.
Свекруха постійно утримує велике господарство, здає перекупникам овочі та фрукти зі свого саду-городу, курячі яйця, своїх свиней та м’ясо сама продає на ринку.
За сільським мірками вона живе досить таки заможно, але ось яка у неї манера пішла.
Якщо раніше вона пару стаканчиків малинки, десяток яєць, пакет яблук і помідорів могла просто привезти нам, то тепер вона нам їх продає!
Мати Миколи почала скаржитися, що життя зараз якесь дуже складне стало, і їй важко одній, пенсія маленька, доводиться їй так викручуватися – продаючи продукти нам же, але “за низькою ціною”.
Мовляв, чисто символічно нам віддає, адже з чужих людей бере більше.
Якось я пішла на ринок, походила трішки між рядами.
Ціни на яйця, овочі і фрукти ті ж, а якщо врахувати що вона перекупникам віддає за низькою вартістю, то мама мого чоловіка на нас просто наживається ще.
Всю весну і влітку мій чоловік їздив допомагати їй в городі, платив і за бензин і за те, що сам садить і збирає. І це її безкорислива допомога без боргів рідним?
А зараз взагалі свекруха якась незрозуміла стала, нещодавно подзвонила нам:
– У мене свинка знову виросла, дещо на базарі продам, а вам одну четверту частину віддам за чисто символічну суму, дешевше ніж людям чужим. А вам добре буде, бо м’ясо свіже, домашнє.
Але для чого це нам? Я, не витрачаючи такі гроші на бензин, можу це все на ринку купити.
Я їй сказала по телефону, що грошей у нас на це немає, а вона у відповідь:
– Нічого, ми ж рідні, розрахуємося, потім віддасте, коли з’являться!
Але ж вона у нас на весіллі сказала, що боргів між рідними людьми немає.
Я не хочу більше брати у свекрухи продукти, адже вона робить такий вигляд, що робить нам дуже велику послугу, даючи домашні продукти, але вони нам обходяться, як з магазину.
Тому навіщо мені все це?
А чоловік не розуміє:
– Давай візьмемо в мами те м’ясо, воно ж домашнє, буде добре і їй і нам. Все одно ми його купувати будемо в магазині, то краще мамі гроші ті віддати, вона так важко працює в селі.
Але ж справа не в грошах, мати Миколи нам продає все по нормальній ціні, як і на базарі, а робить вигляд, що продає дешевше, мовляв, ми ще маємо дякувати їй, ще й винні будемо, в результаті.
А ще моя свекруха збирається зараз купити корову в селі, і, можливо, буде продавати своєму онукові молочні продукти за ціною магазину.
Ось і хочу запитати у всіх людей – це дійсно нормально?
Я не хочу таких відносин, краще в чужої людини куплю і винна нікому нічого не буду.
Ну невже можна продавати продукти своїм рідним людям?
Фото ілюстративне.
