Мені з моєю свекрухою жилося дуже непросто, ми з чоловіком Степаном з мамою його прожили 9 років.
Що тільки я не бачила і не чула у свою сторону від неї.
Справа в тому, що нам спочатку не було куди йти, ми з чоловіком відкладали гроші на своє власне житло, а потім свекруха швидко постаріла і вже лежала дуже довго, я доглядала за нею, бо більше було нікому, син, мій чоловік, у неї був один, тому доля по догляду спіткала мене.
У мене теж є єдиний син, і я ще тоді вирішила для себе, що не буду ніколи такою, як моя свекруха, буду любити свою невістку, як рідну донечку прийму її в нашу родину, бо як важко жити, коли між рідними людьми лише непорозуміння одні.
Так склалося життя, що першої не стало ні свекрухи. Згодом, несподівано дуже, і чоловік за нею пішов і мені залишилася її велика трикімнатна квартира.
Коли мій син одружився, то привів невістку в наш дім. Я не була проти, лише раділа від того, що тепер у нього буде сім’я.
До Надії я ставилася дуже добре, я відразу сказала, що й готувати буду для всіх, допомагала їм у всьому, аби дітям жилося добре у мене і, в той же час, я не набридала їм. Невістка дуже швидко звикла до такого хорошого ставлення з мого боку і сприймала все, як належне.
А нещодавно мені довелося забрати маму рідну свою з села, її нікому було доглядати. Справа в тому, що моя старша сестра Галина сказала, що буде доглядати за мамою і переоформила її будинок на себе, я була не проти, адже знала, що Галина хороша людина, та й жити було їй ніде. Тому ми з нею домовилися, що сестра доглядає маму і хата буде її.
А нещодавно сестри не стало, її діти бабусю доглядати відмовилися, у них своє життя, я розумію їх трохи, вони молоді, тому я вирішила забрати маму до себе, без будь-яких на них образ, адже вони не винні, що так склалася доля їх матері.
Я не вважала проблемою те, що мама житиме з нами в одній квартирі, адже у нас була вільна одна кімната для неї.
А от моїй невістці, навпаки, це дуже не сподобалося: то запах негарний, то ще щось не так, то бабуся хропе в ночі, то бігає 100 разів в туалет і займає ванну кімнату.
Я не розуміла чому Надія так себе поводила, адже я за мамою доглядала сама, нічого в них не просила.
Тоді моя невістка сказала, що буде краще, якщо ми продамо свою квартиру, а купимо дві однокімнатні квартири, я буду жити з мамою, а вона з сином. Але я відмовилася, адже за мою квартиру не вийде купити дві, занадто мала сума.
Після того Надія образилася і вмовила мого сина орендувати квартиру. Хоча син ніколи не був проти перебування бабусі у нас вдома, але перечити своїй дружині мій син не став.
Рік вони пожили в орендованій квартирі, а потім зрозуміли, що важко одним, адже орендована квартира в столиці наш час це справжня розкіш.
Моя невістка вже чекає дитину, грошей ні на що не вистачає, бо більшість заробітку йде на оренду житла. І я бачу, що моя невістка вмовляє сина повернутися жити до мене, вже й бабуся їй не заважає.
Я щиро кажу, що люблю своїх дітей, але не хочу, щоб вони поверталися жити до мене, більше не хочу, досить з мене і одного разу було, мені з мамою добре і спокійно: ніхто не докоряє, ніхто не верне носа, живемо спокійно собі вдвох і нікому не заважаємо.
Мені теж неприємно було після їх вчинку, адже я з усією душею горнулася до них. Нехай поживуть самі трохи і зрозуміють, яке інколи буває непросте життя і що материнську доброту та турботу потрібно цінувати.
От тільки поки не знаю, як сказати невістці про це.
Фото ілюстративне.