fbpx
Життєві історії
Моя свекруха написала заповіт на своїх онуків, наших дітей. Коли її не стало, моя донька зробила ремонт в її квартирі і переїхала туди з чоловіком. А мій син й далі жив з нами. Я була щаслива, що у доньки все добре складалося і у неї є свій дах над головою. Але спокій у нашій сім’ї тривав не довго, бо син виріс і йому тепер немає де жити

Моя свекруха ще за життя написала заповіт на своїх рідних онуків: на наших сина і дочку. Квартира у неї дуже хороша, двокімнатна, з високими стелями, тільки ремонт потрібно було зробити, коли бабусі нашої не стало.

Дочка Ольга тоді вже студенткою була, зустрічалася з хлопцем, який приходив і допомагав нам з ремонтом. Після навчання дочка з цим хлопцем подали заяву до РАЦСу, одружилися вони. Ну чому б молодим відразу не переїхати в нове житло? На тому і вирішили, наш син ще тоді в 10 класі вчився, жив з нами.

Поки син служив в армії, наша дочка народила дитину. Син повернувся і знову до нас додому прийшов жити. Він зараз вчиться в коледжі, а тепер почав приводити в свою кімнату своїх друзів і ще свою подружку іноді в гості запрошує.

Чесно кажучи, набридло нам постійне ходіння молоді до нас в квартиру, адже ми люди вже не молоді, нам з батьком спокою хочеться, я стала робити зауваження. Син почав ображатися, що, мовляв, бабуся заповіла їм обом квартиру, а живе тільки одна сестра там з сім’єю. Я кажу: «Ну то йди туди. Подивимося, як ти там проживеш з маленькою дитиною під одним дахом. Туди ти своїх друзів точно приводити не будеш. Заробляй сам собі на квартиру – ти ж чоловік.». Сидить, ображається на мене.

До речі, зараз у дочки не найкращі часи – щось вони часто останнім часом стали сперечатися зі своїм чоловіком. Ось так ось, раптом він піде, їй тоді взагалі потрібна буде якась надійність у цьому житті – свій власний дах над головою. Вона – дівчинка, тим більше з дитиною на руках, вона не вільна на даний час. А син наш – майже два метри зросту, відучитися зараз, ну чого б не піти працювати, щоб собі квартиру купити?! З сестрами не живуть, тим більше, коли дочка зараз залишиться одна, їй же захочеться ще раз особисте життя налагодити, нового чоловіка знайти, щоб сім’я була, ще дітей народить. Ну правда ж?

Через ці молодіжні компанії нашого сина чоловік теж став незадоволеним і прийняв зовсім вже нерозумне, як на мене, рішення: продати бабусину квартиру, рівні частини поділити на дітей і нехай вони собі для житла вносять ці гроші, додають свої і беруть житло в кредит.

Я тут і села! Чоловік каже: «Це рівна частка дітей! Заодно і на міцність зятя перевіримо!». У доньки основні суперечки через те, що її чоловік не відчуває себе господарем в сім’ї. Хоча він же ремонт робив, у чому проблема? Але мене найбільше засмучує те, як буде доньці це все: знову починати все спочатку, переїжджати, перевозити речі, робити ремонт платити за кредит щомісяця велику суму. А якщо її чоловік все ж залишить? Тоді ми будемо платити. А так вже є все, навіщо руйнувати те, що дочка вже має?! А якщо навіть і не кине, то куплена в спільному шлюбі квартира буде і на зятя, як на власника, записана, в разі чого то прийдеться ділити. Хіба потрібно так робити?

Ми всі один з одним пересперечалися тепер: я з чоловіком, дочка з батьком, я з сином і сестра з братом. Дочка сказала батькові: «Хоч, як хоч, а я не з’їду з цієї квартири!» Я залишаюся на стороні нашої доньки.

А нещодавно мене здивувала фраза чоловіка: «Дітей треба однаково любити, син для нас – теж дитина!». Так я обожнюю сина! Але вважаю, що шкодувати треба все ж доньку, вона залишиться ні з чим, а чоловік завжди знайде, як бути. Тим більше сина ніхто не жене з квартири, але треба жити за нашими правилами, раз живе з батьками. Не знаю, як переконати в цьому чоловіка. Я хочу хорошого життя для своєї доньки.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – apteka.

You cannot copy content of this page