Чоловік Злати зі своїм братом майже одного віку, різниця між ними всього півтора року лише, весілля грали теж практично вони одночасно, адже майже разом долю свою знайшли.
У Злати було весілля всього на місяць раніше, ніж у Світлани – дружини брата чоловіка. Але ось ставлення з боку свекрухи, матері рідних братів, до своїх двох невісток було та є прямо повністю протилежним.
– Свекруха моя свій вибір зробила на користь дружини свого молодшого сина. У неї в розмові лише Світлана одна. Ще й в приклад мені її ставить щоразу, як тільки нагода є. Хоча, я вважаю, що незаслужено. Ми з моїм чоловіком Дмитром живемо в квартирі, яка мені дісталася ще від моєї бабусі, а Світлана з Юрком орендують однокімнатну квартиру в тому ж будинку, де живе мати чоловіка. Я працюю, адже маю роботу, а Світлана вже давно сидить вдома з дитиною, причому виховує вона сина, якого народила до шлюбу, це не рідна дитина Юрка. Ми з Дмитром допомагаємо свекрусі у всьому, а Юрко постійно лише у мами гроші просить на все.
Допомога свекрухи полягає не лише в грошах, які старший син дбайливо постійно дає своїй мамі щомісяця.
Дмитро чи Злата постійно кудись когось возять на машинах, добре їх у них дві: то Світлану з дитиною в лікарню, то свекруху на дачу з розсадою в сезон та насінням, а восени то потрібно часто возити, поки вона не збере там урожай.
– Дача – це окрема тема для розмови. Ми виїжджаємо відразу на двох машинах, веземо матір Дмитра, Світлану з чоловіком та дитиною, двох їх собак, розсаду, ящики якісь, мішки з чимось, або добрива ще часто свекруха любить купувати. Працюємо на дачі теж переважно ми з Дмитром, бо свекруха сама просить, скаржиться, що одній важко. А Світлана з Юрком та сином розважається, відпочиває, книжки читає, лежачи в гамаку.
Свекруха та Світлана виправдовувалися тим, що за маленькою дитиною потрібно дивитися ретельно, бо це відповідально дуже. Хоча хлопчик вже й не дуже малий, йому вже 7 років ось як виповнилося, перший клас закінчив, він цілком, як на мене, може собі гратися самостійно й немає необхідності ходити й щомиті за ним дивитися.
– Звісно, мені таки дуже сумно з цього приводу, що я не буду для свекрухи хорошою ніколи в житті, скільки б не старалася та не вкладалася в родину і душевно, і фізично, і матеріально. І вся ця нескінченна та постійна допомога мені абсолютно не потрібні, якщо прямо сказати, я просто виходить, догоджаю матері свого чоловіка в усьому і все.
Злата з Дмитром, й правда, заробляють непогано, їм набагато легше купити і картоплю, і огірки, і полуницю, або ще якусь городину.
Хоча купувати й так доводиться, тому що практично все, що вирощується на тій невеличкій дачі йде Світлані з Юрком та свекрусі самій.
Свекруха, не соромлячись нічого, щоразу накладає Світлані повні сумки:
– Ой, полунички зібрала велику миску, це синові Світланки, онучкові моєму, ми обійдемося. Огірочки ж гляди, Злато, не чіпай, я вже їх Світланці вже спакувала, їм потрібніше, вони погано живуть, складно їм, вони собі не куплять, а ви і самі все купити собі можете. Ні, картоплі молодої я тільки Світланці накопала, а ви почекаєте, адже давно молоду в магазині коштували, а вони ще не їли, то нехай спробують.
Свекруха права в одному: Світлані дійсно це все потрібніше. Але могла б друга невістка вже й роботу знайти, дитина в неї вже не така й маленька. А ще, могла б і сама постаратися і допомагати на городі, раз ягоди, овочі та зелень потрібні їй так, адже це ледь не для неї все й садиться і її сім’ї.
– А останнього разу, після того, як мені навіть пучок кропу взяти не дозволили, бо Світлана вирішила насушити зелені на зиму, я вже зовсім образилася дуже на матір чоловіка. Сказала тоді Дмитрові, що ноги моєї більше на дачі матері не буде. Ні в якості безкоштовної робочої сили на благо Світлани, ні в якості водія. Микола мене підтримав у моєму рішенні, йому на всю цю комедію дивитися набридло. Та й прикро. Одні відпочивати приїжджають, інші – працювати з ранку до ночі. Що після цього почалося – не передати словами.
Та, як не дивно все це було, але всі рідні стали говорити, що у Злати з Дмитром просто зовсім немає совісті. Мовляв, живуть самі дуже забезпечено вже давно, а підтримати неньку не хочуть, не бажають, щоб хоч якось допомогти вже давно немолодій мамі та бідній сім’ї рідного брата.
А те, що тепер на дачу доводиться їздити на маршрутці з пересадкою на автобус сподвигло свекруху на справедливу, на її думку пропозицію своєму синові Дмитрові:
– Дмитре, один автомобіль ти маєш подарувати своєму рідному братові. Він і буде нас возити на дачу, раз ви відмовилися допомагати мені, хоча я вже давно немолода людина. У вас машини дві. Брат і без машини, і орендує квартиру, Світланка не працює, їм взяти такі гроші просто нізвідки, так що так буде справедливо. Треба ділитися з рідною людиною.
– Я, звісно, обурилася, але ми і не думали робити такі шикарні подарунки. Але мати чоловіка не хотіла залишати своє затії, почалися нескінченні та щоденні телефонні дзвінки до нас, стала прямо говорити Дмитрові, що вона напише дарчу на свою квартиру і дачу на брата чоловіка, а йому не дістанеться нічого.
Тут вже і Дмитро не хотів мовчати – гаразд, нехай роблять, як знають самі, мене все одно слухати ніхто не буде і я не збираюся віддавати своє авто, лише б потім мама не пошкодувала на старості років про рішення, братик може і їй самій на двері вказати, куди вона після цього піде.
Свекруха подумала добре над цим і подарувала молодшому синові лише квартиру, з дачею вирішила почекати, каже вона й на старості років ще згодиться їй.
А Дмитро перестав щомісяця давати мамі гроші, як колись, таку собі надбавку до пенсії, адже все одно ці гроші забирав Юрко.
– Ну і що б ви думали? Пів року минуло, телефонує свекруха та скаржиться нам, молодший синок і його дружина вказали їй на двері. Просить слізно, щоб ми перевезли її речі на дачу, а в квартиру вселяється молодший син, дитиною Світлани і сама Світлана, яка чекає вже їх спільну дитину.
Матері речі Злата з Дмитром перевезти, зрозуміло, допомогли усі, добре, що літо надворі, але взимку на дачі абсолютно неможливо жити: будиночок легенький, дерев’яний, опалення немає зовсім ніякого.
Порадилися тоді Злата з Дмитром і взяли однокімнатну квартиру в кредит, в квартирі буде жити свекруха, вони платитимуть кредит, а житло це потім залишиться їм.
– Вдячна мати чоловіка нам за це? Так, дуже, як би не так. Так ще незадоволено просила недавно нову квартиру на її ім’я переписати, а то, мовляв, не порядок якийсь: вона там не господиня, відчуває себе недобре і ми в будь-який момент можемо їй на вихід показати, а вона вже навчена життям, тому не довіряє нам. Дмитро, звісно, відмовився, тому що у матері його ще вистачить розуму і її відписати на молодшого синочка і його таку недобру дружину. Свекруха незадоволена дуже після відмови, але мовчить, жити їй все одно більше ніде. А ще подейкує, що треба розсаду ставити пророщувати на початку наступного року, просить Дмитра приготувати коробки великі їй: скоро на дачу, а молодшій дочці Світлани так вітаміни потрібні. Ми відразу сказали, вже серйозно і твердо: на нас в дачних справах своїх навіть нехай не розраховує.
От як можна такій людині допомагати, коли подяки від неї немає? Але й залишити як на старості років матір рідну без допомоги? Який тут вихід знайти?
Фото ілюстративне.