Моя донька Зоряна вийшла заміж ще 12 років тому. Зараз вона живе у чоловіка, вірніше, в будинку його батьків.
Проте, там вони зараз одні, бо свата кілька років тому не стало, а сваха моя вже багато років на заробітках в Греції.
Марію, свою сваху, я бачила кілька разів всього – один раз перед весіллям, наступний на весіллі, і ще 3-4 рази ми збиралися на свята, коли вона додому у відпустку приїжджала.
Але сваха завжди спілкувалася зі мною неохоче, я це не раз помічала, і навіть доньці про це говорила, а вона мене заспокоїла тим, що Марія просто така людина, замкнена.
Ну нехай, мені що? головне, щоб у наших дітей було все добре.
А у них усе Слава Богу! Добре собі живуть, господарюють, двоє діток мають.
Зоряна моя не чекає на гроші чоловіка чи його мами, вона має освіту, і після другого декрету вийшла на роботу і заробляє.
Я розлучена, живу сама в селі. Грошей у мене немає багато, але я маю невеличку господарку, з того і живу. Вирощую продукти, тримаю курей, маю корову навіть (одна в селі).
Щось з продуктів собі залишаю, трохи дітям передаю, а що лишається, то на ринку продаю, з того і живу.
Про те, що сваха приїжджає, щоб відсвяткувати свій ювілей, мене донька попередила давно, то ж я встигла трохи грошей підскладати, щоб купити Марії гідний подарунок.
На щось надто дороге я не могла розраховувати, але купила їй золотий хрестик за дві з половиною тисячі гривень, невеликий, але дуже гарний. Думаю, буде мати сваха пам’ятку від мене.
Марія приїхала, зібрала гостей в ресторані, але мене не покликала навіть. Донька казала, що було гостей майже 30 осіб.
Мені стало дуже прикро, адже ми ж по-суті родичі уже, чому вона про мене забула.
На наступний день я взяла подарунок і поїхала до доньки начебто, але знала, що сваха вдома.
Я її привітала, вона кавою мене пригостила, і я її прямо запитала, чому вона мене в ресторан не покликала.
Відповідь її мене відверто здивувала і навіть образила. Сваха мені сказала, що я не відповідаю її рівню, що у неї зібралося вишукане товариство, і мені в компанії цих людей було б просто не цікаво.
Думаю, що вона мала на увазі, що я – проста жінка з села, яка не вміє ні красиво одягатися, ні красиво говорити, тому мені не місце серед її друзів. Іншими словами – їй соромно мене їм показувати.
Ось така прикра і неприємна історія. Навіть не знаю, що ще можна сказати.
Не уявляю, як після цього мені з свахою спілкуватися? Не думала я, що вона така людина, яка оцінює інших людей за матеріальним статком і зовнішнім виглядом.
Хіба так можна? Хіба це по-людськи?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.