Моя сваха вирішила святкувати свій 55-річний ювілей, і мене покликала до себе. Я якраз у відпустці вдома була, і не личило мені не йти туди. Тому я взяла 100 євро, і гонорово привітала сваху. Вона бігала біля мене, щебетала, а я згадувала події 15-річної давності, і розуміла, що люди не міняються, просто зараз я нашим дітям хату будую, і вона мусить так до мене щебетати

Моя донька вийшла заміж ще 8 років тому, з чоловіком вони собі живуть дуже добре, і я за них радію, але з сватами не маю ніякого бажання зустрічатися.

А тут моя сваха вирішила святкувати свій 55-річний ювілей, і мене покликала до себе. Я якраз у відпустці вдома була, і не личило мені не йти туди. Тому я взяла 100 євро, і гонорово привітала сваху.

Вона бігала біля мене, щебетала, а я згадувала події 15-річної давності, і розуміла, що люди не міняються, просто зараз я нашим дітям хату будую, і вона мусить так до мене щебетати.

А я на неї серця не маю. Через неї я, власне, на заробітки і поїхала.

З Галиною, так звати мою сваху, ми давно знайомі, виросли в одному селі. Обидві заміж вийшли, Галина народила хлопчика, а я дівчинку.

Ми з чоловіком жили дуже бідно, мені самій було прикро від цього, бо був час, що грошей на хліб ми не мали.

Одного разу нас запросили на весілля. Ми останні гроші, які мали, в конверт поставили, а вже щоб собі купити новий одяг, грошей не було, тому я пішла на то весілля в старій сукні.

І на торжестві я випадково почула, як Галина обговорює мене з іншими жіночками, що я вбого вбрана, мовляв, вона в такій сукні сміття б не взялася виносити, а я між люди так прийшла.

Сукня і справді в мене мала не найкращий вигляд, але іншої у мене просто не було, тому і вибору теж.

З того весілля я пішла з таким осадом, що словами не передати, у мене було таке відчуття, наче мене помиями хто облив.

Слова Галини настільки мене зачепили, що я на наступний день вирішила щось змінювати в своєму житті.

Стала шукати виходи на роботу за кордоном, і одна моя знайома допомогла мені виїхати в Італію, де я вже 15 років.

Життя нашої сім’ї дуже змінилося після цього, я навіть стала шкодувати, чому не зробила цього раніше, а жила у злиднях.

А 8 років тому донька оголосила, що заміж виходить. Я раділа, поки не дізналася за кого. Її нареченим виявився син Галини! Хлопець він, наче нічого, але його мама!

Я просто не уявляла, як я маю породичатися з цією жінкою?

Ми зробили весілля, і молоді стали жити у Галини, бо зять мій у них – єдиний син.

Та я не хотіла, щоб моя донька жила в невістках, тому стала будинок будувати. Рік тому молодята в нього вже заселилися, але ще є багато недоробок, та й меблі ще не всі куплені.

От я і працюю, а всі зароблені гроші дітям висилаю, щоб сваха не потикала моїй дитині бідністю.

Дім вийшов на славу – великий, красивий, такого навіть в Галини немає. Вона заздрити мені навіть стала, але через зуби до мене посміхається, і на ювілей свій запросила.

Життя все розставило по своїх місцях. Я лише хвилююся, чи не замало я свасі принесла на ювілей? Щоб потім вона за моєю спиною мене не поливала брудом?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page