Мені 60 років, і вийшло так, що саме мені довелося дбати про житло для своїх дітей.
Ми з чоловіком жили все життя доволі бідно, в однокімнатній квартирі разом з двома своїми дочками.
Я не раз говорила своєму чоловіку, щоб він щось думав, кудись рухався, адже у нас дві дівчинки росте, дочкам треба буде щось дати в придане.
Але мій чоловік проблеми в цьому не бачив. Він вважав, що якщо нам батьки нічого не дали, то і ми не зобов’язані щось придбати для своїх дітей.
Я пояснювала йому, що тоді інший час був. А зараз перед людьми соромно, що у нас нічого, крім однокімнатної квартири, немає.
Казала йому, що якщо дівчата захочуть заміж виходити, то ми перед сватами будем червоніти.
Та мої слова абсолютно не зачіпали чоловіка, він ходив на роботу, приносив мінімальну зарплату, і вважав, що він свій обов’язок виконав.
Коли мої дівчата трохи підросли, я стала їздити на заробітки в Польщу.
Першою вийшла заміж моя старша дочка. Все сталося так, як я і думала. Перед батьками зятя особисто мені було дуже соромно, що я своїй дитині абсолютно нічого не можу дати.
Після весілля дочка пішла жити до свахи, у них там трикімнатна квартира.
Потім вийшла заміж моя молодша дочка. Там теж сваха сама живе в двокімнатній квартирі, але молодих пускати до себе вона не захотіла.
Тому дочка привела зятя до нас, в нашу однокімнатну квартиру!
Добре, що я більшу частину часу була в Польщі, але їм все одно було тісно, особливо після того, як народилася дитина.
Нещодавно я таки купила квартиру, взяла двокімнатну без особливого ремонту і в старому будинку.
Нашу однокімнатну квартиру я залишила молодшій доньці.
А ми з чоловіком переїхали в нову. Та довго самим нам там жити не довелося, бо старша дочка розлучилася з чоловіком і прийшла жити разом з дитиною до нас.
Тепер в нашій сім’ї інша проблема – дочки вважають, що я їх нечесно поділила.
Бо однокімнатну квартиру я вже переписала на молодшу дочку. А тепер старша хоче, щоб я на неї записала квартиру, яку я купила.
Але я їй сказала, що нічого поки переписувати не збираюся, нехай просто живе у мене, її ніхто не виганяє.
Дочка образилася, щодня мені каже, що це несправедливо.
Я так втомилася від цього всього, що словами не передати.
Все життя я тягну все на собі, і ніякої подяки ні від кого.
Напевно, поки є ще сили, треба знову їхати за кордон на заробітки, щоб старшій доньці ще квартиру купити.
Мій чоловік з мене сміється, він каже, що я так до старості буду догоджати нашим дітям. Він переконаний, що я все роблю неправильно.
А моя материнська душа не на місці. Що я роблю не так?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
