fbpx
Життєві історії
Моя сваха не хоче допомагати доньці сидіти з онуками, то ж я змушена це робити. Доньці я допомогти не можу тільки тому, що вона далеко живе. Моя мама мені свого часу допомагала з дітьми, і мама чоловіка не відставала, то ж і мені не важко за рідними внуками дивитися. Кличуть, значить потрібна, а це важливо

Олені Тимофіївна, вся в справах, не встигла вийти з під’їзду, як зустріла свою подругу:

– Зовсім ти, Олено, запишалися – дорікнула Софія Степанівна своїй сусідці і приятельці Олені Тимофіївні. – Ні гуляти не вийдеш, ні в гості не зайдеш. Як живеш? Як діти?

У Олени Тимофіївни дорослі син і дочка. Дочка вийшла заміж за військового і живе далеко від матері А син – поблизу, одружився кілька років тому, пішов жити до дружини, якій у спадок перейшла квартира.

– Ой, Софіє, – відповідає Олена Тимофіївна, – і не кажи. У мене часу немає ні гуляти, ні по гостям бігати. Невістка на роботу вийшла, внуки в садок пішли. Ось і кручусь, як білка в колесі: відведи, приведи, погодуй. А ще й лікарняні, згадай сама, з одним, роботи на весь день вистачає, а у сина ж двійня. Один захворів і другий через кілька годин слідом.

– Ну, а батьки у твоїх онуків є? – невдоволено каже Софія Степанівна, – Це як виходить, скинули дітей на бабусю і в вус не дують? Проблеми молодих вирішуєш, Олено, а спасибі хто скаже? Народили, нехай і справляються тепер. Ми своїх дітей виростили, все, що змогли їм дали. Так що нічого нікому не повинні. Можна і для себе трохи пожити, поки болячки остаточно не здолали. Кидай ти бігати по першому заклику до них, на шию тобі вже діти сіли.

– Ось і сваха так вважає, – відповіла приятельці Софія Степанівна, – ми, каже, нічого вам не винні. Квартиру тобі бабуся заповіла, живіть і допомоги не просіть. А я так не можу. Син з невісткою зараз гроші заробляють. Квартира однокімнатна, а з двійнятами вже затісно. Будуть брати більшу.

Може і не винна, але якщо можу допомогти, то чому б і не зробити.

– Ось-ось, – каже Софія Степанівна, – один раз варто погодитися посидіти, так це твій обов’язок тепер. Гаразд би ще дочка рідна, а тут невістка. Якщо її власні батьки не вважають за потрібне дітей на шиї тягнути, ти чого це робиш?

– Знаєш, Софіє, – образилася Олена Тимофіївна, – доньці я допомогти не можу тільки тому, що далеко дочка. А моя мама мені свого часу допомагала з дітьми, і мама чоловіка не відставала, син, вважай, у неї ріс, замість садка. Мені не важко за рідними внуками доглядати. Кличуть, значить потрібна, а це важливо. Так, важкувато, але ж інакше навіщо потрібні бабусі? Батькам і книжку почитати ніколи, та що я кажу, сама ти чи що молода була. Ти ж народила рано, вчилася ще, тобі теж допомагали сина на ноги піднімати.

– Тоді інша справа була, – не здається Софія Степанівна, – тоді і займатися літнім людям було більше нічим, крім як з онуками сидіти. А зараз я в 60 років себе в бабульки записувати не хочу. Мені син теж натякав, мовляв, ти на пенсію вийдеш і будеш сидіти з другою онукою. щоб вона в садок зранку не вставала. А ми будемо допомагати матеріально, вже дуже невістці на роботу хотілося, у неї зарплата хороша.

Ну вже ні, кажу. Я на роботі Софія Степанівна, шанована людина. А у вас хто? Подай принеси, звари, прибери? Моя місія з дітьми закінчена. Відмовилася я. Нічого, знайшли вихід з положення, няню взяли.

– Правильно, – дорікає Олена Тимофіївна, – вони няню взяли, а ти через місяць на пенсію вийшла. Заняття ти собі знаходиш, поки. А ремонт тобі недавно хто робив? Правильно, робочих найняли. А мені – син з невісткою. І путівку в санаторій оплатили, хоча теж – не повинні. А коли ти зовсім постарієш, яку відповідь отримаєш від дітей?

– Можна подумати, – ображено відповідає Софія Степанівна, – тебе в старості доглядати хтось повинен буде. Теж знайдуться турботи і проблеми. Не пам’ятають молоді добра, давай, старайся, доживемо – побачимо. Хоч би мені довше прожити, подивлюся я, як твої внучата тебе потребувати будуть. Якщо тільки через квартиру в магазин збігають.

По великому рахунку, і справді, ніхто нікому нічого не винен. Ні батьки дорослим дітям, ні діти батькам. Але мені хочеться думати, що вже Олена Тимофіївна в старості одна не залишиться, і що не з почуття обов’язку не забудуть її діти і внуки, а тому що доброта і тепло в цій сім’ї на першому місці.

Фото ілюстративне – zabinfo.

facebook