Мій син з невісткою живуть недалеко від мене, тому я частенько забираю Іванку до себе. Я маю єдиного сина Василя, більше дітей у мене немає. Чоловіка не стало давно, живу я сама, тому моя онучка для мене велика розрада, моя надія та опора.
Василь з дружиною ставляться до мене добре, але у них свої справи, їм не до мене. А от моя Іванка – світлий промінчик сонечка в моєму житті, я дуже люблю свою онучку.
Іванці 5 років, я часто забираю її до себе на вихідні. Намагаюся їй приготувати найулюбленіші її страви, проводити з нею багато часу, гуляти на вулиці.
Коли Іванка в мене, я приділяю їй багато часу і з нетерпінням чекаю нової зустрічі з нею. Я небо для неї прихилила б.
Але мене турбує інше. Справа в тому, що сваха моя живе багатше за мене. Вона постійно купує Іванці дорогі іграшки, якісний одяг, цього року возила її в Туреччину на відпочинок. Іванка завжди захопливо розповідає про ті дорогі речі, поїздки і яскраві враження.
А мені в той час прикро, бо не думаю, що вона вихваляється перед тією бабусею, що я їй приготувала смачні вареники, чи що ми разом сходили в парк чи в магазин і купили там торт. Наче мені й не докоряє ніхто, але мені так прикро, що за свою мінімальну пенсію нічого, особливо, не можу дати дитині.
Фото ілюстративне.