– Марина, моя сусідка – просто фанатик прибирання! – розповідає Ольга. – Вдома у неї чисто, як в аптеці! Підлогу миє два рази в день, обов’язково руками. Весь час ходить з ганчіркою – протирає столи, полиці, чистить оббивку, щось тре. Сантехніку драїть щодня, білизну прасує з двох сторін, складає рівнесенько, до сантиметра. Не розумію я таких людей.
– Ну, любить людина чистоту і порядок, молодець!
– Може і молодець, але складно з нею… Спілкування їй не вистачає, мене постійно кличе на чашечку чаю. Але у неї не розслабишся, вона завжди в якійсь напрузі. Чашку підхоплює, ще допити не встигнеш, і тут же миє, само собою. Крапля капнула – вона на півслові обриває розмову, і поки не прибере, ні про що думати не може…
– Напевно, їй зайнятися нічим. Вона працює? Сім’я у неї є?
– Їй п’ятдесят років, на вигляд навіть молодша. Одним словом, молода досить, звичайно, працює… Сім’я є, точніше сказати, була. З двома чоловіками розлучилася – ті просто втекли, кажуть, не витримали такої її любові до прибирання.
– Невже змушувала прибирати?
– Ти знаєш, думаю, навряд чи – прибирала сама! Знаєш таких людей: хіба ж хтось зробить так, як вона? Інші ж так не вміють, тільки псують! Хіба їм можна довірити мити рідний унітаз?
– Зрозуміло. А діти є у неї?
– Є. Дві дочки, дорослі, живуть окремо, вона постійно скаржиться, що ні ту, ні іншу «не змогла нічого навчити» – мовляв, у обох будинку бардак і бруд. Хоча бруд в її розумінні – це два дні не мита підлога. Відносини з дочками у неї дуже погані, та це й не дивно… Хоча своєї провини в цьому вона не бачить абсолютно…
– Дивовижно…
– Ну ще б. Взагалі людей вона оцінює по порядку в квартирі. Одна, наприклад, чистюля – значить, автоматично розумниця, хороша людина, і всі проблеми в її житті – не заслужені, її можна тільки щиро пошкодувати. А інша – ледащо, вдома у неї бардак, значить, погана, і по заслузі, що машину у неї життя не клеїться і чоловік пішов.
– Так, бувають такі…
– Знаєш, ось я все життя думаю – ну чому ці поборниці чистоти так себе поводять? Любиш ти прибирати – прибирай, ніхто ж не заважає. Але навіщо робити це бурмочучи і з надривом? Адже займається ж своєю улюбленою справою. Навіщо засуджувати тих, у кого вдома не ідеально? Яка різниця, що там в квартирі у тітки на іншому кінці міста, де ти і була то багато років тому один раз з якоїсь нагоди?
Найцікавіше, що такі люди самі собі шкодять – з ними ж жити неможливо. Але у Марини в голові інша думка: порядок – перш за все! І нічого, що через своє надмірне прагнення до порядку на неї чекає самотня старість, бо вона своїм прагненням до чистоти всіх рідних людей від себе відлякала.
Фото ілюстративне – enigma-project.
