Зараз я дуже добре ще пам’ятаю дитинство, а найкраще запам’яталося мені, як тоді я заздрила своїм багатьом друзям.
А вся справа була в тому, що вони мали своїх рідних бабусь та дідусів.
Дуже часто з великим захопленням і радістю розповідали, як вони з дідусем і бабусею проводили літні канікули, особливо в селі, як відпочивали взимку, про те, що так смачно, як бабуся не готує і печі і не пече пирогів.
А от, на відміну від них, я не могла таким похвалитися, на жаль, адже в мене не було ні бабусі, ні дідуся. Їх не стало ще, коли я була маленькою.
А зараз я вже сама бабуся.
Внуків своїх я дуже люблю, щиро кажучи.
Тому щоразу, при кожній нагоді, запрошую їх до себе пожити, або просто відвідати мене з дідусем, приїхати в гості хоча б на короткий час.
Був у нас з чоловіком час, коли вгору ніколи було глянути, адже було багато роботи.
Але час летить дуже швидко, навіть не помітно дуже, діти наші давно виросли, у них зараз свої сім’ї.
А ми з чоловіком уже вийшли на пенсію, живемо самі, часом сумуємо за дітьми і внуками дуже.
Виявляється, тепер у нас стільки багато вільного часу, нам зараз не потрібно спішити на роботу, або робити якісь важливі речі, життя стало повільним і не таким яскравим, як було в молодості.
Якраз час побути більше зі своїми рідними онуками, але в них свій розклад життя, і приїжджають не завжди до нас, адже, зрозуміло, що мають своє життя і багато у ньому справ різних.
Але, коли діти з онуками все ж приїжджають до нас, у нас тоді з чоловіком справжнє велике свято.
Якщо це відбувається літом, обов’язково сніданок, обід, і вечеря надворі на свіжому повітрі, як ми усі любимо ті дні.
Зранку плануємо день, куди йдемо, чи їдемо, чим будемо займатися.
Як говорить наш дідусь, з приїздом онуків у нас двір оживає, все стає таким яскравим та цікавим.
І це дійсно правда, це так.
Спільні поїздки на річку, чи в ліс, а ввечері усі разом обговорюємо, як минув наш день, багато спілкуємося, радіємо, сміємося.
В такий час дні летять напрочуд швидко, не встигаєш помітити все.
Ось наче наші діти тільки приїхали, а вже збираються до свого дому знову.
Онуки нас також люблять, і очікують наступної поїздки як свята.
Ми з чоловіком люди невеликого достатку, звичайно, грошей чи дорогих подарунків дати не можемо ні дітям своїм, ні онукам, але даємо своє тепло, любов і турботу про них.
Я завжди намагаюся щось смачненьке приготувати, а дідусь щось розповісти, в гарну місцину відвести, ми так любимо родину свою.
Ми дуже добре проводимо час усі разом.
Та думка про те, щоб онуки приїздили до бабусі та дідуся, не в усіх однакова.
Знаю я одну жінку, свою сусідку Марію, вже чимало років.
Вона зовсім не хоче, щоб онуки приїжджали до неї так часто.
Пояснює це тим, що безлад в будинку, після дітей залишається, який її довго потрібно прибирати і все доводити до ладу, на що вона витрачає дуже багато часу. Не хоче підстроюватися під них.
В Марії свої принципи та свої плани.
Своїх дітей виховувала сама, то і її діти нехай виховують без її участі.
Те, що люди своїх внуків люблять більше, ніж власних дітей, то слова не про мою сусідку.
У них з чоловіком просто зараз є велике бажання пожити для себе, відпочити за багато років нелегкої праці, побути самим у тиші та спокої.
Тому вдома вони ніколи не сидять, кудись їздять, подорожують.
Марія зі своїм чоловіком часто відпочивають на природі.
Влітку вони обоє їздять до моря, купують путівку в санаторій.
А взимку провідують своїх друзів, часто гостюють у них, або їх до себе запрошують, кажуть, що після них немає такого безладу, як після онуків малих.
Дочка дуже добре про їх позицію знає, тому приїжджають до батьків вони з чоловіком не часто.
У неї кращі стосунки склалися зі свекрухою, і діти відвідують другу бабусю набагато частіше, постійно просяться саме до неї.
Спочатку усі таку поведінку цієї людини засуджували, а потім звикли.
Мабуть, не всім дано любити своїх рідних онуків та приділяти багато часу для них, але що є, то є.
Просто у мене останнім часом, коли спілкуюся з нею, виникає одне питання, коли вона буде старенькою, до кого прихилиться?
А чи захоче тоді її рідна дочка й онуки доглядати за нею? Я так не думаю.
Хіба це нормальне ставлення бабусі з дідусем до своїх онуків?
Цікаво. Чи багато таких є?
Фото ілюстративне.