Чотири місяці тому моя сусідка з дітьми поїхала за кордон.
Ганні дійсно було важко. Вона одна виховувала двох діток, адже її два роки тому залишив чоловік. Він нічим не допомагав ні їй, ні дітям. Ганна сама крутилася, як могла. Та ще й мала маму стареньку. Мама ходить сама, дещо може приготувати їсти, а решту часу, або в хаті біля віконечка, або на вулиці на лавочці на сонечку сидить.
Тітку Марію я знаю дуже багато років, вона жінка хороша, але з родини у неї нікого крім її єдиної доньки не було. Ганна з дітьми – уся її сім’я.
Тому перед тим, як їхати в Чехію Ганна просила мене, щоб я приглядала за її мамою, адже вона залишиться сама. Вона пенсію отримає, тому на життя має вистачити, а Ганна трохи заробить і повернеться додому назад.
Я погодилася, бо шкодувала їх обох: і Ганну і маму її.
Ганна поїхала, а я в усьому стала її мамі допомагати. Щодня ходила до неї, смачненького завжди принесу.
Ганна добре влаштувалася за кордоном. Їй дали окреме житло, знайшла гарну роботу, ще й допомогу хорошу отримує там. Вона дзвонить мені така щаслива, каже, хоч життя нормальне побачила за кордоном. Загалом, натішитися не може, як у неї налагодилося все.
Тим часом мама її все менше стала ходити. Змарніла, багато лежить. Я по декілька разів до неї ходжу, вже їсти все з дому ношу, вона нічого не готує.
Мені дуже шкода тітку Марію, коли не прийду – вона сумна. Вже картоплю потрібно копати, а Ганна все не їде.
А якось я сама набрала її. Пояснила, що мама лежить, сумує, сама не може нічого зробити. Я теж постійно глядіти її не можу, у мене теж діти, сім’я, чоловік.
І тут Ганна каже:
– Не хочеш – не ходи. Знайду когось і без тебе. Їхати додому не збираюся і не тобі давати поради мені.
Відтоді до тітки Марії ходить жінка з іншого краю села. Та віддає їй частину пенсії, бо Ганна так сказала. Та жінка прийде раз в три дні, зварить супу, принесе води і все.
А я таки не можу бути байдужою до тітки Марії, так мені шкода її, як матір рідну, щиро кажу.
Город вже треба копати, все заросло бур’яном. Скоро осінь, холодно буде, дрова в тітки Марії є, та їй самій важко навіть грубку топити.
А найбільше не можу дивитися на її сумні очі, такі сірі, повні розчарувань. Не знаю чим я можу допомогти цій жінці. А так хочеться, щоб в неї все добре було.
Фото ілюстративне.
