fbpx

Моя старша донька поїхала навчатися в Київ. Ми з батьком дуже раді були, адже я сама колись мріяла жити в столиці. Ми стали гроші збирати, все відкладали, щоб в Світлани там все вдалося – до копійки все було лише їй їй. Молодшій доньці ми нічого не давали, сказали, щоб Тетянка зачекала – он старша сестра вийде в люди і допоможе колись їй. І про що ми тоді думали з чоловіком

Я родом з невеличкого містечка та завжди мріяла поїхати та жити в столиці, щоб мати краще і яскравіше життя, сповнене перспектив і можливостей.

Але так вийшло, що я вийшла заміж за місцевого хлопця, у нас з’явилося двоє чудових доньок і моє бажання про переїзд з маленького містечка в столицю так і не здійснилося, а залишилося лише мрією, адже на першому місці у мене вже інші мрії були.

Коли наша старша донечка вирішила продовжити навчання в столиці, ми з Юрком підтримали її і дуже зраділи. Вона у нас була відмінницею, розумною та порядною дівчиною і нам дуже хотілося, щоб у неї було щасливе і яскраве майбутнє, а не таке звичайне та буденне життя, як у нас.

Після від’їзду нашої доньки ми дуже сумували та нудьгували за нею. Менша донечка теж сумувала разом з нами за сестричкою, адже вони були дуже дружні і часто проводили час вдвох.

У фінансовому плані нам було складно на той час. Доводилося на всьому економити, обмежувати в чомусь нашу молодшу донечку. Але ж ми розуміли, що хороша освіта дозволить старшій доньці знайти гарну роботу в будь-якому місті з доброю зарплатою і не повертатися в наше маленьке містечко.

Ми сподівалися, що можливо наша старша донечка Світлана через якийсь час допоможе своїй молодшій сестрі Тетянці теж з переїздом до столиці та з пошуком хорошої роботи, адже вони рідні люди.

Світлана постійно телефонувала та розповідала, що задоволена і переїздом, і навчанням, і новим знайомствам.

Я просила дуже її приїхати влітку додому, провідати нас з чоловіком, щоб побачитися та поспілкуватися і провести час разом.

Але у Світлани постійно справи та турботи свої там в столиці. Вона також поділилася зі мною новиною, що зустрічається з чоловіком, на вісім років старшим за неї. У мене були якісь неспокійні думки з приводу цих відносин.

Звісно, що з однієї сторони, я була щиро рада, що майбутній зять буде родом з столиці. Але з іншого – він значно старший за неї, як на мій погляд.

Ми так хотіли зустрітися з Світланою усі, але вона була заклопотана своїми особистими турботами та новими відносинами, літала наче на крилах від них. Гроші ми старшій доньці так і продовжували відправляти раз в три місяці, відмовляючи собі багато в чому.

Після закінчення навчання Світлана влаштувалася на хорошу роботу. Що стосується мене, я була щаслива за неї, адже так все добре складалося. Моя мрія здійснилася. Нехай не я сама, але моя рідна донька поїхала з маленького містечка і успішно влаштувалася в Києві.

Згодом Світлана приїхала до нас на два тижні в гості. Це була вже доросла, доглянута, молода жінка, яка звикла жити без нас, це було дуже помітно і не могло не засмутити мене з чоловіком.

Нам було дуже сумно усвідомлювати, що це вже не маленька дитина, яка потребує мами й тата. Її манера поведінки, слова говорили про те, що вона вже виросла і приїхала лише тому, що ми про це просили її постійно.

А вже через рік Світлана вийшла заміж та повідомила нам про заміжжя, лише після свого весілля. Дочка посоромилася нас навіть запросити на весілля. Наша дівчинка просто подзвонила та поставила нас перед фактом, що тепер вона заміжня жінка і в неї своя окрема сім’я.

Чому донька так вчинила? Світлана добре знає, що ми на всьому економили, щоб дати їй хорошу освіту і допомогти переїхати в Київ, заради неї дуже багато зробили. З рідною сестрою Світлана перестала взагалі спілкуватися. Лише зрідка запитає, при телефонній розмові, навіть не називаючи її по імені: “ну як там сестра”?

Я так шкодую про те, що багато років ми з чоловіком жили неправильно. Що мені дав переїзд доньки в столицю? Чоловік дуже сумує за своєю дитині, адже в минулому вони були дуже близькі. Я була суворою по відношенню до неї, а вони завжди дружили і спілкувалися з будь-якого приводу. А тепер вона соромиться нас?

Я бачу, що Світлана навіть хоче знайомити зі своєю новою сім’єю, ми досі жодного разу ні зятя, ні сватів своїх не бачили. Так прикро і сумно мені від цього.

Найбільше мені шкода молодшу донечку, через нас вона залишилася без нашої підтримки і грошей, а старша сестра вже зараз відмежувалася від неї, що вже про майбутнє казати. Як вчинити в ситуації, що склалася? Що ми зробили з чоловіком не так? Чи можна все повернути і увагу старшої доньки, які відвернулася від нас?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page